Емоційне вигорання — результат хронічного стресу на роботі. Це не просто стан легкої втоми чи тимчасової апатії. Вигорання офіційно внесене до Міжнародної класифікації хвороб, і його потрібно лікувати. Проте, на відміну від зламаної ноги, це явище легко ігнорувати. Тим більше, що визнання проблеми означає необхідність її вирішення, а сил на це часто вже не вистачає. Тому простіше робити вигляд, що нічого серйозного не відбувається.
Втім, існують певні маркери, які сигналізують про небезпечну ситуацію. Це фрази, якими людина може прикривати своє вигорання, обираючи ту чи іншу стратегію.
Знецінення проблеми
- Та ну, звичайна втома, з усіма буває.
- Треба просто потерпіти.
- Думаєш, на іншій роботі буде краще?
- Це просто доросле життя, всі так живуть.
- Іншим набагато важче, мені нема чого скаржитися.
Людина може щоранку прокидатися з відчуттям, що сил більше немає, але все одно змушує себе рухатися далі. Радості від робочих буднів стає менше, проте пам’ять про кращі часи ще тримає. А порівняння з тими, кому начебто ще гірше, створює ілюзію, що ситуація не така вже й погана.
Але насправді така стратегія не додає надії. Само по собі нічого не зміниться. Якщо з’являється думка «потерпіти», варто перетворити її на поштовх до змін, а не на чергове виправдання.
Жарти про вигорання
- Мені здається, я одного разу так втомився, що тепер ніяк не можу відпочити назад.
- Я люблю свою роботу, прийду сюди й у суботу…
- Від роботи дохнуть коні, ну а я — безсмертний поні.
- До котрої ми працюємо? Поки не здохнемо.
- Мені дуже подобається ходити на роботу. І з роботи. Але ці вісім годин між цим — жах.
Гумор, особливо з відтінком чорного, часто є способом знецінити проблему. Якщо вимовити ці слова серйозним тоном без посмішки, вони звучать не смішно, а моторошно.
Прикриття відповідальністю
- Це моя робота, хтось же має це робити.
- Якщо я не зроблю, ніхто не зробить.
- Я просто хочу зробити добре.
- Я не можу підвести команду.
- Якщо інші можуть, значить, і я зможу.
Відповідальність — важлива риса дорослої людини. Але вона включає не лише виконання обіцянок, а й турботу про себе. Той, хто прикривається відповідальністю, часто бере на себе більше, ніж здатен витримати. Насправді заміну знайти можна майже завжди, а от загнати себе у вигорання під виглядом «професійної самопожертви» здатен не кожен.
Краще взяти на себе справжню відповідальність і подумати, як змінити навантаження чи збалансувати роботу й відпочинок, ніж чекати, поки хтось «помітить» і замінить.
Ілюзія контролю
- Це мій вибір.
- Я впораюся, я завжди справляюся.
- І не з таким справлялися.
- Все чудово, люблю, коли багато завдань.
- Якщо працюєш на знос, значить, ти потрібен.
У стресі люди намагаються повернути контроль — або хоча б створити його ілюзію. Тоді замість відчуття повного хаосу виникає думка, що все йде шкереберть, але саме ти можеш це втримати. Переконання, що «я сам так вирішив», дозволяє нічого не змінювати.
Проте ми не роботи. Ми часто переоцінюємо сили, помиляємося й обираємо не ті шляхи. І справжній контроль полягає не в тому, щоб йти до кінця, а в тому, щоб вчасно звернути з небезпечної дороги.
Апатія
- Уже все одно, треба просто доробити.
- Роблю, що сказали, який сенс сперечатися.
- Мене вже нічого не хвилює.
- Яке нове? Старе б встигнути доробити.
- Треба просто дожити — а там вихідні (відпустка, пенсія).
Коли нічого не викликає відгуку, коли здається, що впливати ні на що не можна, а сил немає навіть на спробу — це не просто сигнал вигорання. Якщо такий стан триває тижнями, варто звернутися до спеціаліста, щоб виключити депресію.
