Росія має до спадку Київської Русі такий самий стосунок, як до спадку Римської імперії

3
3561

Софія Київська – «мати церков руських», найбільша святиня українського народу. Її тисячолітня історія складається з фактів і свідчень, які блискуче вирішують проблему самоідентифікації українців.

Про це пишуть на «Радіо Свобода» журналісти Ірина Костенко та Марина Остапенко.

Подаємо матеріал у повному обсязі:

«Софія Київська – пам’ятка української архітектури і монументального живопису, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі (одинадцяте століття). Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

Популяризацією цієї інформації можна виконувати неоціненну роботу щодо консолідації українського народу.

Водночас ці ж факти і свідчення геть спростовують глупство «канонічних» ідеологем імперської доби на зразок «обшая святыня», «единая народность с общими обычаями и менталитетом», «общая колыбель» і таке подібне.

На перший погляд видається, що все це більш, ніж очевидно.

Але відвідавши тричі екскурсію в соборі (не спеціальну, а таку, що відбуваються щогодини кожного робочого дня для всіх, хто придбав квиток і бажає слухати екскурсовода), ми не почули багато чого державно і національно важливого.

І саме з цієї причини вирішили запропонувати інформацію з декількох авторитетних наукових джерел науково-методичній раді заповідника. Бо саме вона створює і пропонує інформаційну основу екскурсійного тексту.

1. «Орда хана Батия у давньоруські часи завдала найбільшої руйнації та пограбуванню храму», – розповідають екскурсоводи.

У Літописі руському та наукових працях Костомарова, Грушевського, Аркаса, Брайчевського зазначено, що першим в історії Русі Київ і Софію погромило військо Андрія Боголюбського. Це сталося за 71 рік до Батия. Претендуючи на зверхність у Руській державі, суздальський князь сплюндрував престольний Київ. «Грабували вони увесь город, – пише літописець, – і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали (…) і всі святині забрали…»

Цей похід став явищем доти небаченим на Русі. Київ завжди був об’єктом політичних чвар, за нього велася запекла боротьба. Але виборюючи Київ, його не плюндрували.

«Боголюбський зруйнував Київ з усім тим, що споконвіку було святим для всієї Русі», – писав Микола Костомаров.

2. «1482 року Софію і Київ пограбувало і поруйнувало військо хана Манглі-Гірея», – це з тексту екскурсії.

Михайло Грушевський пише, що хан руйнував і грабував Київ на замовлення московського князя: «Манглі-Гірей, заохочений дарунками та надокучаннями московського князя Івана, аби йшов на Поділля та Київ, вчинив похід на Київщину, здобув Київ, спалив київський замок, понищив київську околицю і з тріумфом послав Іванові золоту чашу і діскос з святої Софії Київської».

Погодьтесь, що у такому контексті ідеологеми про «общую колыбель» чи «единую народность с общими обычаями и менталитетом» набувають вельми облудного звучання.

3. «Графіті (видряпані написи) на стінах Софії написані церковнослов’янською мовою», – розповідають під час екскурсії.

Мовознавці Кримський, Шахматов, Максимович, Шевельов, Житецький докладно обґрунтували, що розмовною мовою древньої Русі була українська мова.

Так, в основі графіті – мова церковнослов’янська. Але писали їх різні люди, які не завжди досконало володіли церковнослов’янською (тодішньою літературною).

Фото: radiosvoboda.org

І там, де бракувало знань, мимоволі використовували слова та форми слів розмовної мови. Про те, що вона була саме українською, а не якоюсь іншою, свідчить багато мовних особливостей текстів графіті. Приміром, кличний відмінок у звертаннях (Пантелеймоне, Софіє. Онуфріє), чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення –ові, -еві (Василеві. Павлові. Борисові), форми чоловічих імен на –о (Марко, Михалько, Дмитро), ім’я Володимир пишеться лише (!) з повноголоссям -оло- і так далі.

Фото: radiosvoboda.org

Докладніше з цим можна ознайомитись у наукових працях зазначених вчених.

4. «…дванадцять хрещатих стовпів, що поділяють внутрішній простір на п’ять нефів, стовпи й арки галерей…» – екскурсоводи дуже докладно пояснюють особливості будови храму. Вочевидь така інформація є цікавою для фахівців і підготовлених слухачів. Але пересічний турист не завжди ознайомлений з дефініціями щодо нефів, абсид чи контрфорсів. Це по-перше. А по-друге, Софія – духовна святиня. Є дуже добра фраза щодо цього у Сковороди: «Яку користь дає душі знання розмірів і форми Ковчегу?»

Святість і велич Софії творили особи та події, про яких екскурсоводи згадують надто побіжно, або не називають взагалі.

Зокрема, київський митрополит Іларіон, який у Софії написав «Слово про Закон і Благодать». У цьому творі він обґрунтував ідею слави як архетип національної ідеї. Мудрий митрополит розумів, що лише створивши власний позитивний образ, народ може усвідомити себе господарем на своїй землі. (Чому не брати цю мудрість на озброєння?)

Петро Могила 1633 року розпочав реставрувати Софію, лаконічно повідомляють екскурсоводи. Але митрополит відбудовував святиню і відновлював саме києво-руське православ’я з українською мовою богослужіння з метою піднесення національного духу. Доктор історичних наук Надія Нікітенко називає Могилу «найбільш яскравим виразником церковно-політичної концепції України як спадкоємиці Київської Русі».

Іван Мазепа. Про славного гетьмана варто говорити не одним скупим реченням, а так старанно, як, приміром, повідомляють усі екскурсоводи про російського заводчика Демидова, коштом якого у соборі поклали підлогу. Але хіба може це порівнятися з тим, що зробив для Софії «щедрою рукою у побожному намірі» Мазепа? Стараннями гетьмана «митрополія Руська» набула величного архітектурного лику і стала втіленням ідеї української державності. Мазепу називали гідним спадкоємцем князя Володимира, продовжувачем його святої справи. У звіті Бендерської комісії докладно зазначені велетенські суми, які гетьман виділяв на відбудову і оздобу митрополичого собору. Загалом за Мазепи в Україні постали чи були відновлені десятки церков і монастирів. Саме за його гетьманування Київ почали величати «другим Єрусалимом».

Святині. У Софії зберігалися духовні скарби, до яких щороку приходили сотні тисяч прочан. Найіменитіші – це Любецька ікона Божої Матері, ікона святителя Миколая (Мокрого), мощі священомученика Макарія. Біля них відбувалися численні чуда, які докладно зафіксовані в літописах. Але в екскурсіях про це – жодного слова. (До речі, екскурсоводи Мілану, Відня, Риму переповіданням подібних історій і створюють особливу інформаційну ауру своїх національних святинь).

5. Згідно з текстом екскурсії, після нашестя Батия держава Київська Русь, немов таємнича Атлантида, кудись безслідно зникає.

Нагадаємо, що минулого року до Дня Незалежності України Петро Порошенко виступив із гаслом «25 років Незалежності – тисячоліття державності». Безперечно, є сенс з’ясувати, якими історичними джерелами послуговувався президент для формулювання саме такої тези. А з’ясувавши, розповідати про це туристам.

6. На запитання щодо походження назви Україна екскурсовод відповів, що вперше вона постала за Хмельницького.

Польський вчений Михайло Красуський у праці «Прадавність української мови» (1880 рік) вважає інакше: «Слід згадати про походження назви «Україна». Це звісно, ніяка не «окраїна» (такого слова в українські мові взагалі нема – є «околиця»), бо у 12-му столітті, коли є перша письмова згадка такої назви, поруч не було жодної держави, яка б могла назвати могутню ще імперію «окраїною». Натомість ймовірно, що назва «Україна» складається з двох слів «у» (тобто «в», «всередині») та «країна». Так позначалася метрополія, або етнічні землі русинів – господарів Київської Руси, без урахування підлеглих територій. Тобто Русь мінус підлеглі їй території дорівнює У-країна («внутрішні землі»). В німецькій мові теж існує подібний термін Inland (in- в, у, Land – земля, країна), що вживається на противагу Ausland (закордон)». Виникнення цієї назви було зумовлено необхідністю окремого позначення «неколоніальних» територій. Але стара назва Русь зберігалася за Україною ще досить тривалий час. Про що свідчать численні документи та літописи.

А Росія має до історичного та культурного спадку Київської Руси приблизно такий же стосунок, як до відповідного спадку Римської імперії (Roma) має її колишня колонія Румунія (Romania)».

Насамкінець екскурсії туристів підводять до погруддя Ярослава Мудрого і сповіщають, що князь зображений у традиційному князівському вбранні: «хутряна шапка, плащ з фібулою і косоворотка». Дозвольте запитати, з яких історичних джерел науковці видобули інформацію щодо косовороток як традиційного князівського вбрання часів древньої Русі?

Будемо вдячні за відповідь.

Не маємо жодних сумнівів, що з додаванням інформації від названих авторів текст екскурсії набуде змісту, що відповідатиме статті 26 Закону України «Про музеї та музейну справу», а отже забезпечуватиме «формування та реалізацію державної політики у сфері музейної справи».

Поділись
  • людмила герасимчук

    а разве в те далекие времена были нации? были племена -древляне-поляне и т.д.

    • Наталия

      А Вы какие времена имеете в виду? Неужели 11 век приписываете племенному строю? В 10-м веке Русь Киевская крещение принимает, а Вы все о племенах. Племена – это век 5-6-й, а когда князья появляются, то уже не племена, а княжества.

  • presto22

    Чудова, змістовна стаття, яка необхідна, у тому числі, й для тих, хто веде екскурсії ! Бо вони там патріоти не України, а підлого сусіда !