Янголи і повстанці: 5 книжок, які треба прочитати цієї осені

0
855

Герої книжок цього огляду намагаються випробувати долю, але її лінія все частіше вислизає у них з долонь. Ані людська пам’ять, ані кохання чи зрада не спроможні протистояти тому, що зветься Провидінням, волі якого підкоряються навіть янголи.

Ерік-Емманюель Шмітт. Концерт пам’яті янгола. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Всі оповідання цієї збірки об’єднує єдиний мотив – зміна людини під тиском обставин, критичних життєвих ситуацій. Недаремно в одному з сюжетів з’являється еліксир Святої Рити – покровительки зневірених, того, кому вже нема чого втрачати. Тож мета в автора, відомого – простежити людську природу, з’ясувавши, чого в ній більше – божественного чи диявольського. Причому церква в одному з сюжетів нічим зарадити не може, і жінка, яка вбила всіх своїх чоловіків і залицяльників, навіть не спокушає панотця, як у «Декамероні», а навпаки – він використовує її для сходження службовою драбиною. Так само досліджується причина зміни людей за критичних обставин, зокрема в оповідання, що дало назву збірки, де розказано історію двох друзів-музикантів з біблейським контекстом. Постраждалий стає монстром, а його «вбивця» все життя спокутує смертний гріх, змінившись у кращий бік, ніж сама жертва. Тож янгол, який, на думку автора, мав би жити в кожному з нас, озивається лише з концерту на платівці. Куди подівся янгол, якого він знав, – міркує головний герой, – де той хлопець, який думав лише про мистецтво, про музику, такий близький до духовних висот? За тарілкою навпроти сидів жорстокий ділок, позбавлений докорів сумління, готовий до переступу, до перестрибування з підпільної комерції до аморального краму, за умови, що це ще тугіше наб’є кишені; цей тип крамував усім – навіть іграшками, виготовленими з використанням отруйних фарб, – а коли його повідомляли про загибель дітей, то лише сміявся; він обманював державу, мав зиск із людського горя; словом, це був магнат із порожнім життям, позбавлений кохання, друзів і ідеалів».

Оля Самійленко. Спогади снігової гуски. – К.: Каяла, 2017

Ідилія Гоголівської Диканьки у цьому романі з козаком Вакулою, що повернувся з фронту, і Оксаною, яка вже має родину, скінчилася, щойно запанувала радянська влада. Але головна трагедія навіть не в репресіях, чистках і примусовій колективізації, а в тому, що люди при цьому розведені по різні боки барикад, і важко буває вирвати з серця спогад про близьку людину, родича, як у випадку з Вакулою, який, руйнуючи все довкола, домагається Оксани. По суті, весь роман – це ода зруйнованому українському селу, мешканців якого – родину головної героїні – виселили на Соловки, звідки вона тікає з дітьми, поневіряючись і страждаючи, аж поки доля не заносить її до Туреччини, вкотре нагадуючи черговий міф про Роксолану. Втім, всі сюжетні лінії роману сходяться в одній точці спротиву української душі, тієї самої гуски-лебідки – навалі загарбника Вакули, який все більш нагадує Сталіна, з яким, власне, й зустрічається. За ким буде перемога, можна дізнатися з лірично-трагічного фіналу цього незвичного роману.

Василь Шкляр. Троща. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Будь-яку осінню зажуру здатна розігнати історія, викладена в цьому гостросюжетному романі. Нічого не віщувало тривоги, пов’язаної з переосмисленням минулого, коли головний герой, колишній вояк УПА, побачив на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, який загинув у далеких 1950-х. Розділи в романі чергуються, наче день і ніч – темні спогади про яскраві події повстанського життя чергуються з сучасними сценами. Поволі минуле заступає сьогоднішній день, адже тоді, в боях за вільну Україну, по болотах і лісах, було більше свободи, віри та надії, ніж зараз коли доводиться зітнутися зі зрадою. Дружба і розбрат, кохання і ненависть, свобода й неволя – все в цьому романі від майстра жанру знайде своє висвітлення, пояснення і зрозуміння. Війна для головного героя минула, але боротьба не забулася. Так само, як події, що нині вже видаються підозрілими, тягнучи свою неминучу трагічну розв’язку. «Після невдалого атентату на Стодолю, коли вони обоє – і Місько, й Стодоля – щезли невідомо куди, мене ця думка переймала дедалі гостріше. Тепер вона знов випірнула з якогось чорного споду моєї свідомості. Як м’яч із води – що глибше його занурюй, то з більшою силою він виринає на поверхню».

Оксана Щирба. Стежка в долонях. – К.: Саміт-книга, 2017

Герої цієї збірки оповідань, справді, поєднані спільною стежкою, і це лінія долі, яка не лише ховається на долоні, але часом може вислизнути від її власника. Здавалося, це неможливо, адже за кожним нашим кроком стоїть не лише свідомий вибір – від замовлень міського кілера до любові до землі в сільського дивака в історіях авторки – але й Провидінні. Утім, наче у програмовому оповіданні збірки, іноді «янголи теж плачуть», коли у життя їх «протеже» втручаються вищі сили, і гріхи людини переповнюють чашу терпіння. Сюжети у збірці розмаїті – від часів панщини до теперішньої епохи народних депутатів, які вряди-годи своїми вчинками повертають нас у первісні часи свавілля й виживання найсильнішого. Померла за три колоски сестра і кібератаки у нашому сьогоденні, історії кохання і трагедії життя, позабуті жінки й безпам’ятні чоловіки – з усіх цих історій складається справжній роман з епохою, багатогранний, строкатий, правдивий. Іноді правда гірка, наче прогноз в одному з оповідань з 2040 року: «Люди метушилися Майданом… Тут не було уже квітів Небесній Сотні… Кров змилася. Бруківку та колись пошкоджені сходи відновили. Цілком новий та невпізнанний центр…»

Олександр Олійник. Денний звук. – Л.: Кальварія, 2017

Думки героїв цього роману, що розкидані світом, іноді нагадують стенограму якихось дуже важливих зборів. Які достоту відбуваються між небом і землею. Один з них – американський військовий льотчик, який бомбив Хіросіму, і який тепер мучиться через докори сумління. «З висоти у понад 6 тисяч миль виразно видно вулиці, міські квартали, парки, водяну гладь каналів, що блищить під промінням ранкового сонця. Пора доповідати Тіббетсу. «Хмарність менше трьох десятих на всіх висотах. Рекомендація: перша ціль»… Усе, справу зроблено. Можна летіти додому. За годину на місто впаде бомба». Паралельно з ним ще дві героїні, але вже з Японії, також намагаються впоратися з власними спогадами про минуле, яке не дає спокою вже в зрілому віці. Занапащене кохання в першої та минуле, що стає на заваді майбутньому в другої – це щоденні спогади про те, як було насправді замолоду, та що в результаті сталося з їхньою пам’яттю про давні часи. Зокрема у випадку зі згаданим льотчиком вона зіграла злий жарт. «Треба доповідати командуванню, – згадує він свій політ вже сьогодні. – Минуле значення не має.«Ядпнонпс фипнриля, анпс ANA1862, жяфиг бижтякщмзї, имунпляхиь мя опзкис ляь»… Ну й добре. Я давно хотів стати художником… Або написати книгу». Власне, вона же написана, залишилося придбати.

Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ

Поділись

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ