Є думка, що світом керує якась таємна організація, а люди при владі, яких ми бачимо – не більше, ніж маріонетки. Це звучить не дуже правдоподібно, але така ймовірність є. Раніше теж існували таємні товариства, які багато в чому створили цей світ таким, яким ми його знаємо.
1. Карбонарії
Після поразки Наполеона в 1814-му році європейські держави повинні були вирішити, що робити з територіями колишньої Першої Французької імперії. На Віденському конгресі кордони європейських держав були перемальовані, і рішення головним чином ухвалювали Великобританія, Росія, Пруссія та Австрія.
Наполеон завоював Італію в 1805-му році, і коли Конгрес підписав Заключний акт у червні 1815-го року, Італію ці держави поділили між собою. Австрія отримала великі території на півночі, а інші розкололися на більш дрібні держави.
Після десятиліття потрясінь з’явилися карбонарії. Звідки саме вони взялися, не зовсім ясно, але до «таємності» організація ставилася цілком серйозно. Можливо, їх вислали з Франції, вони могли бути гілкою масонства. У них були свої обряди ініціації, символи та ієрархія, схожі на масонські.
В організації налічувалося приблизно 60 000 членів, це було найбільше таємне товариство на італійському півострові. Хоча вони і не ставили за мету заново об’єднати Італію, саме вони були відповідальні за ті сили, які прийшли в рух.
Спочатку з’явилося Королівство обох Сицилій, куди увійшли Сицилія і Неаполь. Ним управляв король Фердинанд, австрійський посланець. У 1820-му році карбонарії очолили революцію, і Фердинанду довелося відмовитися від влади і створити конституцію для країни.
У підсумку австрійські війська увійшли в Неаполь і знищили конституцію, адже хотіли, щоб на троні сиділа людина Австрії. Проте повстання змусило італійців об’єднатися, і в 1861-му році Італія знову стала вільною.
2. Ла-Тринітарія
Домініканська Республіка завдячує своїм існуванням таємному товариству під назвою Ла-Тринітарія, або Трійця, заснованому в липні 1838-го року. Острів Гаїті з 1822-го року перебував під управлінням гаїтян. Іспаномовним жителям заходу не подобалися правила франкомовних гаїтян зі сходу. І у них з’явився лідер на ім’я Хуан Пабло Дуарте, якого іноді називають батьком Домініканської Республіки.
25-річний Дуарте заснував Ла-Тринітарію разом з вісьмома побратимами. Основною метою організації було поширення націоналістичних настроїв серед населення. Дуарте сам придумав присягу для членів групи. Вони клялися «своєю честю і совістю під керівництвом Хуана Пабло Дуарте віддати життя і всі свої блага за остаточне відділення від уряду Гаїті і створення суверенної незалежної республіки, вільної від іноземного панування, яка буде йменуватися Домініканською Республікою».
Група робила все можливе, щоб приховати своє існування від влади – Дуарте навіть створив таємний алфавіт для секретної переписки. Учасники користувалися псевдонімами і зустрічалися невеликими групами по три людини. Крім того, члени Ла-Тринітарії працювали з повстанцями на сході країни, що бажали повалити нинішній уряд з власних причин.
У 1843-му році члени громади спробували влаштувати революцію, але спроба закінчилася невдачею. Кількох тринітаріїв кинули до в’язниці, а Дуарте втік до Венесуели. Але зусилля групи не пропали даремно, і через рік друге повстання призвело до проголошення Домініканської Республіки незалежною державою, а 27 лютого 1844-го року її офіційно визнали країною.
Дуарте повернувся, щоб зайняти пост президента, але не зміг вступити на посаду через новий військовий переворот. Дуарте вислали з країни, яку він же і створив, і він помер за кордоном в 1864-му році.
3. Братство африканерів
Братство африканерів було засновано в 1918-му році. Туди брали лише білих чоловіків, старших 25-ти років. Метою товариства був повний контроль над Південною Африкою – у культурному, економічному і політичному плані.
Про африканерів відомо небагато. У 1930-і роки вони спровокували африканерський націоналізм, вони отримали величезний вплив на Єдину національну партію. До 1947-го року вони взяли під контроль Південноафриканське бюро у справах рас. Саме тоді і саме там придумали расову ізоляцію – найгірший приклад сегрегації за останні 60 років.
Їх прихід до влади був настільки драматичним, що один письменник в 1978-му році сказав: «Сьогодні уряд Південної Африки – це Братство, а Братство – це уряд». У Братство входили 143 офіцери і всі прем’єр-міністри країни, починаючи з 1948-го року і до обрання Нельсона Мандели (Nelson Mandela) в 1994-му році.
У 1990-х роках братству довелося трохи змінитися. Зараз воно називається Бурською лігою, і у нього навіть є веб-сайт. Тепер у Лігу може вступити будь-яка доросла людина, незалежно від кольору шкіри, статі або релігії. Вважається, що члени Ліги прагнуть поліпшити життя всіх громадян своєї країни.
4. Філікі Етерія
Філікі Етерія («Товариство друзів») переслідувала мету, що суперечить невинній назві. У 1821-му році члени суспільства почали революційну війну в Греції, яка тривала 11 років і в результаті призвела до формування сучасного грецького суспільства.
У 1814-му році пара торговців, Ніколаос Скуфас і Опанас Цакалов, придумали таємну організацію, щоб звільнити Грецію від османського панування. У групі було чотири рівні членства. Кожен член суспільства тримав своє ім’я в секреті. Організація була настільки складною, наскільки це взагалі можливо. А потім творці зрозуміли, що треба робити.
Але за два роки їм вдалося завербувати близько 30-ти чоловік. Одним з найактивніших членів товариства був Ніколаос Галатіс, який стверджував, що є родичем Іоанна Каподістрія, посла Греції в Російській імперії – можливо, єдиної країни, здатної протистояти османам. Повстанці, бачачи можливість здобути могутнього союзника, послали Галатиса до Росії вербувати свого ніби-то родича.
Каподистрія ентузіазму не проявив. Він сказав: «Єдина порада, яку я можу дати – нікому про себе не розповідайте і припиніть робити те, що робите. Скажіть тим, хто вас послав, що якщо вони не хочуть загинути самі й потягнути за собою всю нещасну країну, то повинні відмовитися від революції».
Галастіс зробив навпаки – став розповідати про Етерії кожному, хто погоджувався слухати. Навіть російської міліції розповів. І царю. У Каподістрії стався нервовий зрив, а Галастіс покинув Москву і продовжив спроби завербувати хоч кого-небудь. Зрештою, його вбили члени його ж «Товариства друзів» за те, що він не хотів зрозуміти, що їх організація – «секретна».
До 1819 року товариству вдалося завербувати людей і створити шість рівнів членства. Встипаючи в організацію, люди складали присягу, ділилися інформацією і робили внески. На нижньому щаблі в ієрархії братерства стояли невтаємничені і недосвідчені члени («Брати»). Щоб піднятися вище, були потрібні великі пожертвування і більш складні ритуали.Кандидат повинен був вивчити таємні знаки. Натомість він отримував нові титули: «Присвячений», «Священик» і «Пастир» (найвище звання).
Лідери організації розуміли, що вічно організація таємною залишатися не зможе, і шукали лідера, щоб почати повстання. Вони повторно звернулися до Каподістрії, але він знову відмовився, заявивши, що їх безрозсудний план не спрацює. Закінчилося все тим, що очолити повстання попросили російського офіцера Олександра Іпсілантіс (Alexander Ypsilantis). Він погодився, і навесні 1821-го року в Греції відбулася революція. Хоча саме «Товариство друзів» розпалося під час війни, Греція отримала незалежність.
Батьком-засновником сучасної країни вважається перший глава держави (сюрприз!) Іоанн Каподістрія, який говорив, що план не спрацює. А хто сказав, що людина не може змінити свою думку?
5. Германенорден
Німецьке таємне товариство XX-го століття Германенорден твердо вірив у перевагу арійської раси. У 1916-му році вони зробили своїм символом свастику, а ще вони були антисемітами. Що сталося потім, всім чудово відомо.
Товариство було утворено в 1812-му році для боротьби з євреями і масонами, щоб побити їх на власному полі. У членів Германенорден були складні ритуали посвячення: люди одягалися, як лицарі, королі, барди і навіть лісові німфи. Кандидати повинні були довести своє арійське походження, пред’явивши свідоцтва про народження за кілька поколінь.
У 1918-му році група перетворилася на Товариство Туле, очолюване Рудольфом фон Зеботтендорф. У 1919-му році воно стало німецькою робітничою партією, а в 1920-му році товариство очолив Адольф Гітлер.
6. Чорна рука
Сербська організація «Єдність або смерть», більш відома як «Чорна рука», була сформована 9 травня 1911-го року з метою боротьби з османським пануванням. За кілька років з’явилося близько 2500 членів на чолі з полковником Драгутін Дімітрієвіч, відомим як «Апіс» – староєгипетське божество-бик.
Кандидати давали присягу – клялися ставити таємницю організації вище власного життя: «Перед Богом честю своєю і життям клянусь, що буду без питань і сперечань виконувати всі накази. Перед Богом честю своєю і життям клянусь, що всі секрети організації заберу з собою в могилу ».
Члени організації працювали в групах. На нижньому ступені стояли групи з трьох-п’яти чоловік, вони знали мінімум інформації, який їм належало знати, і нічого про інші групи або головних лідерах. Ідея була в тому, що якщо члени нічого не знають, то і видати нічого не зможуть.
У 1914-му році, Апіс розробив план вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда. Місія була успішною і стала причиною війни, більш смертоносної, ніж та, що їй передувала.
7. Катіпунан
Катіпунан розшифровується як «Верховний високоповажний союз синів батьківщини». Організація була сформована на Філіппінах в 1892-му році для боротьби з іспанським урядом. Засновниками були масони, і звідти в Катіпунан перекочували ритуали, коди-паролі і вербування в братство тільки чоловіків.
Однак у Катіпунане додали свій додатковий елемент – всі папери, починаючи з установчого документа від 7 липня 1892-го року, вони підписували кров’ю. Оригінальний текст присяги такий: «Я підписав цей документ власною кров’ю, що тече в моїх венах». До речі, ці документи можна купити на eBay за пару сотень доларів.
Суспільству вдалося завербувати десятки тисяч членів, залишивши правлячих Філіппінами іспанців в повному невіданні. Тим не менш, в 1896-му році працівниця з друкованою фабрики довірилася своїй сестрі і все їй розповіла. Розмову підслухали черниці, розповіли все священикові, а той доніс іспанській владі. Друкарню обшукали, і таємність була втрачена.
22 березня наступного року члени товариства вирішили взагалі відмовитися від секретності. Їм і так вдалося зібрати під носом у іспанців достатньо людей, щоб почати загальне повстання. Філіппінська революційна армія розгромила іспанську і проголосила незалежність 12 червня 1898-го року.
Іспанія відмовилася визнати Філіппіни окремою державою, але втрутилися США. Вони розквартирували на Філіппінах свої війська і залишалися там протягом 50-ти років, фактично керуючи країною. Проте, 12 червня відзначається на Філіппінах як день незалежності.
8. Ірландське республіканське братство
У XIX-му столітті члени міжнародного ірландського руху за незалежність називали себе феніямі. Відгалуження цієї організації було засновано в Ірландії Джеймсом Стивенсом.Після невдалого повстання в 1848-му році Стівенс втік до Парижу, де подружився з дезертиром Джоном О’Махоні. У 1851-му році вони обидва відзначилися в державному перевороті і, принаймні, в одному таємному братстві за зразком масонів.
Потім О’Махоні поїхав до Нью-Йорку і заснував американську філію Братства фенієв. А Стівенс в січні 1856-го року повернувся до Ірландії, керуючись скоріше не революційним запалом, а вкрай бідним життям в Парижі. У грудні 1857-го року Стівенс отримав від О’Махоні обіцяну фінансову допомогу і почав створювати бойову організацію в Ірландії.
У День Святого Патрика в 1858-му році він і група однодумців поклялися відстоювати інтереси Ірландії, заснувавши таким чином Ірландське революційне братство, пізніше перейменоване в Ірландське Республіканське братство.
У феніїв були форпости по всьому світу – в Англії, Канаді, Новій Зеландії та Австралії – всюди, куди дотягувалася рука Британської імперії. Вони працювали в групах, що називалися колами. У центрі кожного кола стояв полковник, самостійно вербував собі дев’ятьох капітанів. Капітани вербували по дев’ять сержантів, а сержанти – по дев’ять рядових. Кожна людина знала тільки свого безпосереднього керівника.
У 1910-му році керівництво ІРБ перейшло до Томасу Кларку, після чого кількість членів організації значно зросла, в основному за рахунок молодих ірландців. У травні 1915-го року він створив військову раду з семи осіб, а в 1916-му році підняв Великоднє повстання. Воно закінчилося невдачею, і лідерам довелося здатися.
Багато-хто звинувачує в провалі зайву конспірацію, тому, що важко організувати повстання в таких умовах. Проте, група залишалася потужною фракцією протягом наступних кількох років, зігравши провідну роль в англо-ірландської війні. І в 1921-му році нарешті з’явилася Вільна Ірландія.
9. Союз порятунку
Російська імперія впала в 1917-му році, але насіння революції було посіяне майже за 100 років до цього. Під час повстання декабристів у 1825-му році 3000 повстанців намагалися захопити Зимовий палац і скинути царя Миколу I у його перший день у влади. Повстання було придушене, але воно змінило Росію. Микола створив шпигунську мережу для стеження за населенням і насадженням цензури в пресі та освіті. Для таких територій, як Польща, була скасована регіональна автономія.
Повстання декабристів було організовано Спілкою порятунку. Почалося все скромно: шість членів-засновників – друзі і офіцери – просто збиралися в своїх будинках, поки один з них не запропонував створити секретну політичну організацію. Цілі суспільства були туманними, хоча у всіх його членів були проблеми з політикою. Молоді люди вирішили зробити життя у своїй країні кращим, скасувати сліпу віру в поліцію і судочинство.
У 1817-му році вони підготували статут, в якому були прописані обряди ініціації і чотири щаблі членства. Тільки два верхніх яруси, засновники «Бояри» і ті, що довго перебували у братстві «Старійшини», знали справжні цілі товариства. Нові члени на випробувальному терміні називалися «братами» і зобов’язувалися підтримувати товариство, навіть якщо не знали навіщо. Кандидати називалися «друзями» і до пори не посвячувалися взагалі ні в що, щоб звикнути до членства в братстві як до чогось само собою зрозумілого.
У результаті суспільство було перейменовано в “Союз благоденствия” і почало займатися благодійністю і громадською діяльністю. У 1821-му році радикальні переконання члена організації Павла Пестеля не зійшлися з думкою більшої частини лідерів, і товариство розкололося на два угруповання – північне і південне. Пестель очолив останнє. Він використовував вплив групи, щоб підняти повстання, коли цар Олександр I помре, і не дати його спадкоємцю прийти до влади.
Але вплив Пестеля був не настільки великим, як було потрібно для безсистемної і безцільної революції. У нього вийшло тільки зробити російський народ ще менш вільним.
10. Гавайська ліга
Королівство Гаваї сформувалося на початку XIX-го століття, але проіснувало менше 100 років, перш ніж стати частиною США. Падіння королівства підстроїла організація, відома як Гавайська Ліга. Вона складалася з 200 багатих американців і європейців, незадоволених королем Калакауа: вони вважали короля занадто екстравагантним і, можливо, що більш важливо, нездатним правити островами.
Таємне товариство сформувалося навколо статуту, написаного Лорріном Терстоном на початку 1887-го року (жодної копії не збереглося). За рік група виросла до 405-ти членів, але домовитися про єдину мету їм не вдалося. Деякі хотіли приєднатися до США, а інші – створити незалежну республіку, але всі без винятку хотіли повалити монарха.
Найважливішим союзником ліги стала військова група, відома як «Гвинтівки Гонолулу». У 1893-му році вони скинули королеву Ліліуокалані, що зійшла на престол два роки тому. Протягом декількох років Гаваї були республікою, але, в кінцевому підсумку, через революцію стали територією США в 1898-му році і 50-м штатом в 1959-му році.
