Історично відомо, що хрещення Київської Русі відбулось у 988 році у ході правління князя Володимира Великого.
А відзначати цей день, як святковий, в Україні почали з 2008 року, за указом екс-президента Віктора Ющенка «Про День хрещення Київської Русі – України».
В сучасному суспільстві досі йдуть суперечки до доцільність чи недоцільність прийняття такого рішення князем Володимиром, але через 1031 рік про це судити не простіше, ніж у ті часи.
Тож почнемо краще не з розмірковувань, а з цікавих фактів про князя Володимира Великого:
При хрещенні Володимиру дали ім’я Василь.
Його дружиною була царівна Анна Візантійська.
Його бабусею була княгиня Ольга, яка задовго до хрещення Русі була православною християнкою.
Саме Володимир запровадив на території Київської Русі срібні та золоті монети із своїм гербом — українським тризубом.
Він наказав хрестити Киян у річці Почайні 28 липня, тому раніше саме ця дата була Днем Києва.
Не можливо заперечити, що Володимир був одним із найсміливіших правителів в історії — адже потрібно бути дійсно Великим аби взяти на себе відповідальність приймати такі доленосні для всього народу рішення і міняти майбутнє.
До прийняття рішення про християнізацію Київської Русі, князю Володимиру пропонували на розгляд багато інших варіантів: гінці з Риму, прислані самим Папою, звали князя прийняти їх віру, євреї запевняли про необхідність прийняти іудаїзм, а волзькі болгари пропонували перейти в іслам.
Особливо у порівнянні з останнім варіантом, помітно, що Володимир прийняв розумне рішення. Хоча є багато людей, не згодних з цією думкою, адже не можливо ігнорувати той факт, що хрещення відбувалось примусово. Після хрещення киян у Почайні, почалась активна розбудова церков і храмів, часто там — де знаходились язичницькі ідоли, аби прибрати їх і віднадити послідовників старої віри. Дерев’яних ідолів палили, зрубували та кидали у водойми. Одне із таких місць — територія Десятинної церкви. До неї там була церква святого Василя, а ще раніше — язичницьке капище. Зараз же — біля останків Десятинної знову становили дерев’яного язичницького ідола, біля якого в визначні дати проводяться обряди.
До хрещення Київської Русі:
Існує безліч недостовірних міфів про те, яким було життя руського народу до впровадження християнства. Один з таких міфів — відсутність писемності.
Якщо повернутись до історії задовго до Кирила і Мефодія та кирилиці, місцеві жителі використовували свій варіант рун, які слугували знаками для письма, а також для ворожінь і магічних ритуалів. Про присутність писемності на русі свідчать також арабські та німецькі історичні джерела.
Окрім письменності:
Ще до прийняття християнства, жителі Київської Русі були надзвичайно творчими людьми, грали на музичних інструментах, писали та співали пісні. При цьому — майже не вживали алкоголю. Вино, мед та квас — найміцніші напої тогочасних руських людей. Історичні факти також свідчать про вільне ставлення до стосунків. Вже тоді воно було близьким до уявлень, які сьогодні існують в найбільш прогресивних європейських країнах. Але звісно ж, добре це чи погано — хай кожен судить сам для себе.
Також народ славився вмінням виготовляти якісну зброю та вести бізнес: талановитий ремісник міг налагодити збут своїх виробів на декілька ближні населених пунктів.
Можна довго розмірковувати про те, якою була б сучасна територія України, якби не рішення Володимира про впровадження християнства, але надзвичайно складно передбачити альтернативний розвиток тисячорічної історії.
Безперечно, рішення було складним, але у князя Володимира були всі причини, аби вважати його вірним: це допомогло об’єднати жителів терторії Русі, які поклонялись кожен своїм богам та тримались кожен лише свого племені. Дало могу бути впливовим гравцем на світовій арені та вплинуло на розвиток освіти серед населення.
Щодо розвитку християнських традицій — вони тісно переплились із старовинними язичницькими традиціям, обрядами та прикметами, в результаті чого український народ отримав свою унікальну культуру.
Сучасність:
Попри те, що колись руський народ хрестли силою, зараз кожен українець сам обирає віросповідання до душі. Є невелика кількість людей, котрі вирішили повернутись до віри предків, є ті — хто й зовсім обрав віру інших народів, від буддистів до ісламістів. Значна частина українців дотримується атеїзму, проте більшість все ж ідентифікує себе саме як християн. І як раніше розвиток суспільства потребував від народу прийняття християнства, так сьогодні той же розвиток потребує прийняття особистого вибору та віри кожного з нас.
Тож вітаємо християн, для яких цей день є визначним та бажаємо їм гарного святкування.
автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua