У стародавні часи на землях, де зароджувалося козацтво, ніколи не було кріпацтва, панщини. І козаки, як закляті вороги кріпосного рабства, не одружилися з поневоленими кріпацькими жінками. Вони боялися цим передати наступному поколінню психологію рабів. Вільний козак хотів, щоб його обраниця і подруга життя була також вільною. Хто і яким чином ставали дружинами славетних вояків читайте далі в огляді.
На зорі виникнення вільного козацтва козаки у більшості своїй не мали сімей. Небезпечне і тривожне життя, яке вони вели, абсолютно не сприяло сімейному життю. Дружини і діти були великим тягарем для войовничих чоловіків. Але з плином часу, життя брало своє і молоді козаки почали одружуватися.
І тут постало питання: де брати дівчат? Своїх вільних козачок було зовсім мало, тоді і почали козаки обирати собі наречених з «ясирок» – вільних чужинок, взятих у полон під час походів на Кавказ, Персію, Крим.
У той час козаки з жодною країною не воювала так часто, як із Туреччиною, і тривали ці війни протягом 16-18 століть. Вони завжди повертались з багатою здобиччю: “тканинами, прикрасами, посудом зі срібла, зброєю східної роботи”. І приводили турецьких полонянок, яких і називали «ясирками». Воістину це були прекрасні трофеї.
Полонянки-ясирки у більшості своїй були мусульманками із заможних, а частенько і шляхетних родин. Тому своїм жіночим характером впливали на козака-воїна у ліпшу сторону і привносили в побут козацьких громад культуру і звичаї своїх країн.
Жіноча рука в козацьких куренях наводила порядок, створюючи затишок. Козаки навертали у православну віру своїх дружин, і мусульманки: Надіра, Заїра, Дайра ставали православними: Надією, Зоєю, Дариною.
Таким чином запорізькі козаки у більшості своїй одружувалися з туркенями.
Однак уже в 19 столітті шлюби з ясирками стали рідкістю. У козацьких громадах закріпилася тенденція одружуватися лише на своїх. Відомо, що серед запорозьких козаків було соромно брати шлюб із не козачками. Але й нагальної потреби в цьому вже не було, так як нащадки туркень і татарок рясно заселили вільні землі, давши світу народ на диво сильний, красивий та самобутній.
Слід також зазначити, що зневажливе ставлення до жінок жорстоко обмежувалося у козацьких громадах. Наприклад, за згвалтування козака могли і стратити. Відносини між козаком і козачкою були рівноправні і грунтувались на взаємопвазі. А після загибелі чоловіка дружина мала повне право на його майно і навіть тоді, коли козака стратили свої ж. Також вона могла розраховувати на довічне піклування громади.
Більше того серед козаків існував звичай, завдяки якому жінка могла врятувати засудженого на смерть козака за будь-які провини, погоджуючись взяти із ним шлюб. Так згідно історичної нотатки, записаної Г.П. Надхіним у 19 столітті, дізнаємося: “Молодого козака, засудженого до смерті, підвели до плахи і почали зачитувати обвинувачувальну промову. І коли кат вже готовий був виконати вирок, із натовпу вийшла дівчина і накрила хусткою голову козака, тим самим даючи знак, що вона бере його собі за чоловіка і звільняє від страти.”
Козачка – господиня на всі руки майстриня
До честі жінок-козачок слід віднести їх дбайливість про чистоту своїх осель і охайність їх одягу. Ця відмінна риса зберігається і до цього часу. Ось такими були матері, і виховательки грізних козаків тих часів.
“Козачка завжди була головна в курені, все господарство трималося на ній. Весь день і круглий рік козачка присвячувала роботі – по дому, по городу, в хліві, на винограднику. Там, де потрібно – вчасно прополоти, вичистити, полити, підв’язати. Козачка встигала і сіна накосити, і стіни побілити та ще всю сім’ю добре нагодувати-напоїти. А потім прийде час – потрібно урожай зібрати та зберегти: капусту заквасити, огірки засолити, терен замочити, вишню висушити…
… Трохи присяде козачка – треба шити одяг для себе і для дітей. По господарству на козака надії не було: то він на службі, то на зборах, то покликаний на війну. Але козачки ніколи не нарікали на своє становище, а під час виснажливої роботи в спеку, в пилюці вони примудрялися залишатися красивими і веселими” . А ще козачки завжди були веселі, якщо збирались разом, то одразу співали пісень.
Войовничі козачки
Обставини, наповнені постійною небезпекою, війнами та повстаннями, історично створили особливий тип жінки – захисниці свого будинку, сім’ї, інтересів козацької громади. Вони були дуже працьовитими, самостійними, сміливими, витривалими, відважними, які знали будь-яку роботу – в тому числі і чоловічу.
Проводжаючи чоловіків у походи, жінки-козачки брали на себе всі обов’язки і по господарству, і у вихованні дітей, і в забезпеченні їжею сім’ї. Життя у складних умовах загартовувало козачок, роблячи їх безстрашними і хоробрими, їм нерідко доводилося братись до зброї, відбиваючи набіги ворогів.
А володіли зброєю ці дивовижні жінки майстерно. Історія пам’ятає безліч подвигів козачок. Так у 1642 році 800 жінок, нарівні з козаками, відчайдушно відбивалися від турків у Азові. А в 1609 році Софія Ружинська, особисто командуючи 6000 козаками, взяла штурмом замок князів Корецьких у Черемошні.
Видатною козачкою була і остання дружина Богдана Хмельницького Ганна Золотаренко. А дружина фастівського полковника Семена Палія – Феодосія могла не тільки дипломатично прийняти послів і управляти господарством козацького полку, а й повести у бій козаків.
Сестра полковника Івана Доща брала участь як кіннотник у боях із поляками на Волині, де і загинула. А ще нерідко після кровопролитних сутичок на полях боїв знаходили тіла убитих козачок, переодягнених у чоловічий одяг і пострижених під козаків.
Якості войовниць козачкам прищеплювалися з дитинства. Так, до 13 років дівчатка навіть грали у одні ігри з хлопчиками. У них вони осягали деякі військові премудрості, наприклад їзду на коні. Юні козачки могли не просто скакати верхи, а й давати раду каюку, спритно володіти арканом, луком і самопалом.
Знатні козачки з вищого суспільства
Час не стояв на місці, а разом із ним і культура, і освіта. І в цьому світлі вже стали з’являтися прекрасні жінки – нащадки колишніх ясирок – смуглолиці красуні, які полонили не тільки своєю зовнішністю, а й гострим розумом і особливим характером. Вони закінчували вищі навчальні заклади, університети, різні вищі жіночі курси.
Однак яка б гаряча кров не текла в жилах освічених козачок, їх погляди залишалися досить консервативними і вірними заповітам старовини. Вищим моральним ідеалом для нащадків козачок був Господь, а із земних цінностей – сім’я і домашній затишок.
Образи жінок козачок у мистецтві
Образ красуні чужинки, яка підкорила вільного козака, міцно увійшов до нашої культури за допомогою переказів та легенд, літератури і живопису.
