Діти засвоюють не лише те, що їм говорять прямо. Вони також запам’ятовують, як дорослі говорять про себе та інших, як поводяться в різних ситуаціях. Тому батькам важливо стежити, щоб їхні слова не суперечили діям, і не ігнорувати поведінкові моделі, які дитина може перейняти без жодних повчань.
1. Як батьки ставляться одне до одного та інших членів родини
Може здаватися, що дитина не помічає, як мама закочує очі у розмові з бабусею чи кидає докірливий погляд на тата. Але діти цілком здатні розпізнавати такі невербальні сигнали. Вони також вловлюють критику чи неприємні зауваження, навіть якщо дорослі намагаються прикрити їх жартами або сарказмом.
Діти набагато уважніші, ніж заведено думати, тож батькам варто завжди говорити про дорослих, які присутні в житті дитини, з повагою. Навіть якщо дитина в іншій кімнаті — вона, найімовірніше, все почує й запам’ятає.
Цього варто дотримуватися незалежно від того, які стосунки між дорослими. Так дитина почуватиметься в безпеці, впевненою в собі та оточеною турботою. Це зміцнить емоційний зв’язок із батьками і зменшить рівень тривожності.
Наприклад, добре, коли діти чують фрази на кшталт: «Мама чудово придумала піти всім разом на скеледром, було весело!» або «Вечеря дуже смачна — тато гарно готує».
2. Як батьки сприймають власне тіло
Дитина бачить, як батьки реагують на власне відображення в дзеркалі — явно чи мимохідь. Вона помічає, якщо хтось із дорослих соромиться відкрити руки або ноги через незадоволення фігурою чи відмовляється фотографуватись, бо не подобається собі на фото. На основі таких спостережень дитина сама формує уявлення про те, що є «хорошим» або «поганим», бажаним чи небажаним.
Своєю поведінкою дорослі постійно демонструють, як можна ставитися до власного тіла. Жодна дитина не почне соромитися свого зросту чи ваги, поки не почує осудливих коментарів або не помітить, як хтось інший почувається невпевнено через зовнішність.
3. Які цінності насправді мають батьки
Діти роблять висновки про цінності батьків, орієнтуючись на їхню звичну поведінку в повсякденному житті. Іноді слова й вчинки дорослих не збігаються з тим, чому вони намагаються навчити дитину.
Наприклад, можна розповідати, що футбол — це командна гра, яка розвиває навички й дозволяє весело провести час із друзями. Але, забираючи дитину після тренування, запитати перш за все: «Хто виграв?» Або щоразу повторювати, як важливо бути чесним, але при цьому просити дитину збрехати про свій вік, щоб купити дешевший квиток.
У результаті дитина сформує власну систему цінностей і чітко зрозуміє, що насправді важливо для її батьків. Висновки вона зробить не зі слів, а зі спостережень. Тому замало просто одного разу озвучити певні цінності — дорослі мають щодня жити відповідно до них і допомагати дитині розв’язувати життєві ситуації саме через цю призму.
4. Наскільки батьки співчувають собі
У дитини може бути власний характер, але здатність до милосердя й співчуття вона частіше за все переймає від значущих дорослих. Якщо дитина засмучується через помилку в контрольній, батьки можуть її втішити й порадити не сприймати усе надто серйозно. Але якщо самі дорослі жорстко оцінюють свої невдачі — дитина помітить це.
Вона може перейняти способи, якими батьки реагують на помилки, їхній внутрішній діалог, завищені очікування від себе та схильність до перфекціонізму.
Батьки, які не проявляють до себе співчуття і занадто суворо себе оцінюють, мимоволі навчають дитину також бути критичною і жорсткою до себе. І навпаки — ті, хто добрий до себе, визнає помилки і йде далі, показують дитині приклад стійкості й того, як невдачі можуть стати джерелом розвитку.
5. Як батьки ставляться до їжі
Коли батьки ділять продукти на «хороші» й «погані», пропускають сніданки чи вечері, звинувачують себе за з’їдені бургери чи «шкідливі» печеньки — діти все це помічають і запам’ятовують. Такі звички й висловлювання поступово формують у дитини ставлення до їжі, що може стати основою для нездорових харчових установок.
Зазвичай діти їдять те саме, що й дорослі, як у ранньому віці, так і пізніше. Показуючи приклад збалансованого й позитивного ставлення до харчування, батьки можуть прищепити дитині здорову взаємодію з їжею.
6. Як батьки говорять про своїх дітей з іншими дорослими
Коли дитина поводиться неприйнятно або створює проблеми, батьки можуть із іронією переказувати «казковий похід до лікаря» або жартувати про «геніальний рецепт каші з котячим кормом». Їм здається, що дитина нічого не розуміє.
Можливо, вона не усвідомлює зміст жарту, але точно відчуває головне — що дорослі не в захваті від ситуації. Це впливає на самооцінку дитини й її стосунки з батьками.
Обговорюючи дітей із родичами, друзями або навіть незнайомими людьми, слід уважно добирати слова. Варто фокусуватись не на самій проблемі, а на тому, що дитина винесла з неї, або як вона впоралась. Батькам також може допомогти уявити, що вони говорять не з іншим дорослим, а безпосередньо зі своєю дитиною.
