З величезної справи — а це 2284 сторінки документів, зібраних у сім томів, аж тепер зняли гриф секретності. Серед документів — підписка на згоду роботи зі спецслужбами, донесення самого Сташинського, матеріали допитів, його власні фото та документи…
Ми запросили до розмови дослідника історії ОУН Ярослава Сватка — він свого часу з’ясував деталі тих трагічних подій, спілкуючись з людьми із найближчого оточення Степана Бандери.
— Чому Богдан Сташинський пішов на співпрацю з радянськими “органами”? Як завербували на той момент 19-літнього юнака з
родини українських підпільників?
— Сташинський, за спостереженнями українців, присутніх на судовому процесі над вбивцею Бандери в Карлсруе, був егоїстичним безідейним чоловіком. Його затримали за безквитковий проїзд у приміському поїзді. Це було достатньою підставою, щоб шантажувати молодого чоловіка. А з огляду на його низькі моральні якості, він погодився швидко і на все.
— А чи встиг Сташинський суттєво нашкодити організації ще на території України?
— Те, що йому вдалося зробити, працюючи на КГБ в Україні – це агентурна розробка кількох сільських боївок, у тому числі з рідного села, з командиром якої була заручена його сестра… Вербували його в 1950 році, коли боротьба із збройної фази перейшла в підпільну. І його вирішили використати на закордонному відтинку, тим більше, що агент проявляв нахили до вивчення іноземних мов.
— На Заході він налагодив контакти з представниками української еміграції чи був геть невідомим для них кілером?
— Шансів на агентурну роботу всередині української еміграції Сташинський не мав. Для того, щоб потрапити в середовище ОУН, потрібно було мати легенду, яка виглядала би правдоподібно під час перевірок Служби безпеки ОУН. У неї мали входити попередні контакти з діячами ОУН, які опинилися на еміграції. Контакти чи то з польського, чи то з німецького періоду, чи, врешті, підтвердження його зв’язку з ОУН від учасників рейдуючих груп. Нічого такого правдоподібного для Сташинського скласти не вдавалось, тому всередину організаційних структур ОУН він потрапити не мав шансів. Так для нього залишилася роль кілера.
14 жовтня 1959 року він прибуває до Мюнхена. Зі собою має вдосконалену модель пристрою, який вже випробував під час вбивства Лева Ребета. Цього разу вона вистрілить ціаністим калієм з двох цівок, а щоб на одязі Бандери не залишилося скалок скла від ампул, на вильоті цівок поставлена дрібна сталева сітка.
На другий день Бандера повертався додому через базар. Коли він відмикав вхідні двері будинку, тримаючи під правою пахвою пакунки з овочами, сходами спустився Сташинський. Біля самих дверей агент і вистрелив в обличчя Бандері з обох цівок схованої в газету зброї, зачинив за собою двері і пішов геть. Того ж дня Сташинський виїхав до Франкфурта-на-Майні, а наступного — під прізвищем Ковальський — до Берліна… Про те, якої ваги надавали цій операції в Москві, свідчить простий факт: Орден Бойового Червоного прапора шеф КДБ Шелєпін вручав підлеглому особисто.
— Чи мала Служба безпеки ОУН (р) реальні шанси запобігти атентату?
— Насправді Служба безпеки дізналась про підготовку замаху на Степана Бандеру… 2 жовтня, майже за два тижні до вбивства! Керівник розвідки ОУН Степан Мудрик-”Мечник” розказував мені, що доповів на Проводі про те, що в Німеччину прибув кілер з якоюсь невідомою досі зброєю для вбивства Бандери. Він просив вивезти провідника в Іспанію до часу, поки вдасться встановити особу кілера і здати його німецьким спецслужбам.
— Неймовірно! Чому ж у такому разі, замість терміново виїхати, Бандера 15 жовтня розгулював Мюнхеном без жодного охоронця?
— Насправді він не розгулював щоденно без охорони. Служба безпеки наполягала на дотриманні відповідних правил, і охорона ходила за ним, не питаючи його згоди (було рішення Проводу, і Бандера йому підкорявся). Але факт, що від охорони часом “втікав”, очевидно, йому набридло жити з “конвоєм”. В той день, коли Бандера загинув, він просто обдурив своїх охоронців, залишив їх в офісі, а сам від’їхав машиною скоріше, ніж вони встигли до нього приєднатися.
Щодо виїзду в Іспанію, то ця пропозиція не отримала схвалення Проводу, а сам Бандера відмовився куди-небудь виїжджати. Розмова, за свідченням “Мечника”, перейшла на високі тони, але потрібного результату, про який просила безпека, не дала.
Однак, через два тижні, за свідченнями Степана Мудрика, його викликав до себе керівник Служби безпеки Іван Кашуба і сказав, що йому вдалося переконати Бандеру про необхідність виїзду з Німеччини. Тому дав кілька зв’язків у Бонні з німецькими політиками і наказав їхати в столицю виробляти документи для виїзду Бандери за кордон. Мудрик негайно, у той же день поїхав виконувати завдання, і наступного дня зранку вже полагоджував справу з документами.
Однак в обід Бандера загинув, і зразу Мудрик уже став об’єктом допитів німецької поліції про те, звідки йому було відомо про загрозу життю Бандери?
— А яким дивом ОУН здобула в КДБ інформатора настільки серйозного рівня, що той знав про очікуваний приїзд із Москви
кілера?
— Агент, який приніс інформацію про прибуття нового кілера, називався Станіслав Зажицький, він був членом мережі КДБ з центром у Карлгорсті (НДР). Розвідка ОУН уже кілька разів отримувала від нього різну інформацію. Під час зустірічі 2 жовтня Зажицький сказав “Мечнику”, що хоче виїхати з Німеччини за океан, аби зірватися з гачка КГБ, і потребує для цього грошей. Він дав попередню інформацію, яка дозволила Мудрикові і Кашубі перевірити її достовірність, однак решту деталей про кілера погодився подати тільки після того, як йому заплатять.
Провід не дозволив Мудрикові платити, тому, власне, виникла ідея вивезти на певний час Бандеру з Німеччини. Як бачимо, нехтування роботи розвідки чільними діячами ОУН, включно з Бандерою, коштувало йому життя.
— Чи не намагалася ОУН розшукати Сташинського, аби відплатити за знищення провідника організації? Нині вбивці мало б бути 85 років…
— Загальновідомо, що, поживши трохи в Москві з дружиною-німкенею Інге Поль під безпардонно щільним наглядом КДБ, Сташинський піддався впливу Інге і, врешті, втік на Захід. Під час перебування дружини в Берліні померло їхнє недавно народжене дитинча, і, коли агентові дозволили з’їздити туди з Москви на похорон, то подружжя чкурнуло в Західний Берлін просто з-під носа наглядачів.
Сташинський погодився на співпрацю з ЦРУ. Через чотири роки ув’язнення (мав відсидіти вісім) американці забрали його з тюрми, зробили пластичну операцію обличчя і вивезли, скоріше за все, у США. Правда, подали версію, що в Південну Африку, але кому там був потрібний агент, який знав КДБ зісередини?
ОУН розшукувало сліди Сташинського, однак про результативність цих пошуків нічого не відомо. Адже закритими для дослідників є не лише архіви ЦРУ на цю тематику, але й архіви підрозділу ОУН, який очолював Степан Мудрик.
