Через рік після проведення індійської місячної місії «Чандраян-3» вчені опублікували першу роботу з розширеним аналізом даних, зібраних станцією та місяцеходом «Праг’ян». Місце висадки виявилося новим для земної науки, яка ще вивчала поверхню Місяця у приполярних районах супутника. Структура реголіту там виявилася близька до порід з екваторіальних та середніх широт, що зміцнило гіпотезу про існування в давнину магматичного океану на Місяці.
До настання місячної ночі місяцехід за 11 діб встиг проїхати 103 м від місця висадки. На цьому маршруті його приладами – рентгенівським спектрометром APXS та лазерним спектроскопом LIBS – було проведено 30 сеансів вивчення ґрунту на поверхні Місяця. Завдяки їм вчені з’ясували дві речі: по-перше, на поверхні супутника є всі ознаки магматичного океану, що колись плескався там; по-друге, зразки забруднені породами із глибин Місяця, що могло статися лише у разі глобальної катастрофи.
Зібрані індійським місяцеходом дані підтверджують, що багато мільярдів років тому на Місяці був світовий океан магми. Про це говорить велика кількість анортозиту в реголіті. Це легкі мінерали, які підіймаються у верхні шари магматичного океану та удосталь залишаються на поверхні. Але наявність магнію та його сполук у породах на поверхні — це вже привіт з глибоких надр супутника.
Так просто такі речовини на поверхню не потрапляють. Однак у цьому випадку жодної таємниці немає. Місяцехід спустився неподалік краю найбільшого в Сонячній системі ударного кратера — біля кордону ударного басейну Південний полюс — Ейткен. У діаметрі він сягає 2500 км. Що б туди не впало, воно підняло і розкидало по всьому Місяцю стільки породи з найглибших надр супутника, що їхнє виявлення не складає труднощів.
Індійський посадковий модуль та місяцехід не пережили найближчої ночі на Місяці, але зроблені ними відкриття стали першим близьким поглядом на ту область супутника — південний полюс та приполярні райони, які, як вважається, стануть головними кандидатами для розбиття першого базового табору людства за межами Землі.
