Ірландські археологи виявили на дні затоки не лише оборонні вали, а й яму для барбекю. В останньому, щоправда, не впевненні.
Клю – затока Атлантичного океану на західному узбережжі Ірландії. У його акваторії знаходиться понад сотня островів, від досить великих до дуже дрібних. Один з них – Колланмор – розташований досить близько до сучасної берегової лінії, і під час відливу до нього навіть можна дійти дном.
Археологи з Коннемари та Ради графства Мейо (Ірландія) виявили в тій частині затоки, що лежить між Колланмором та Смарагдовим островом, фортечні мури. Вони скористалися інформацією місцевих жителів, які повідомили про якесь дивне каміння по обидва боки від перешийка, що відкривається під час відливу.
В результаті огляду дна затоки дослідники виявили два вали, складені з великих вапнякових блоків. Вони побудовані паралельно один до одного і відсікають острів Колланмор та західну частину затоки Клю від Ірландії.
Під час припливу вали йдуть під воду. Але навіть у години відпливу їх не помічали, оскільки стародавні стіни щільно поросли водоростями.
Незалежний археолог Майкл Гіббонс (Michael Gibbons), який очолював пошук, попередньо датував стіни пізнім бронзовим віком (1100-900 роки до нашої ери). Він припустив, що в той час Колланмор був фортецею, а стіни збудували, щоб захистити острів від вторгнення з Ірландії.
Бронзове століття почалося в Ірландії, коли там з’явилися носії культури дзвонових кубків. Вони сплавляли мідь із місцевих шахт із оловом, отримуючи таким чином бронзу. Трохи пізніше давні металурги звернули увагу на золото, яке часто зустрічалося на острові в самородному вигляді. У результаті доісторичні ювеліри почали обробляти золото в масштабах, достатніх для великої торгівлі.
Коли люди багатіють, вони прагнуть захистити свої багатства, а часом і забрати чужі. Найбільші доісторичні пам’ятки Ірландії – городища бронзового віку. Деякі з них мали площу понад 1,28 квадратного кілометра.
Будівельники часто обгороджували свої поселення такими ж мурами, які археологи знайшли на дні затоки. Такі оборонні вали могли тягтися на кілометри. Особливо важливі фортеці влаштовували на озерних і морських мисах: там, на думку ірландських учених, було простіше обгородити поселення і його обороняти.
Гіббонс вважає, що ці фортеці збудували товариства, в яких домінували військові вожді. На його думку, Колланмор був важливим стратегічним центром місцевих жителів. Інші дослідники пізнього бронзового століття Ірландії зазначали, що це період дуже активних воєн між племенами, що населяли острів.
Зазначимо, що свого часу представники культури дзвонових кубків принесли до Ірландії не тільки металургію, а й свої військові традиції, а також гени. В результаті склався геном саме острівних кельтів (поширений серед сучасних ірландців, шотландців та валлійців), що відрізняється від геному кельтів материкової частини Європи.
До епохи пізньої бронзи традиції культури дзвонових кубків були вже втрачені, на їх місце прийшли нові. Це стосується як особливостей металургійної промисловості, атак і типів поховань. Величезні гробниці неоліту вийшли із моди. Натомість з’явилися поодинокі могили — свого роду кам’яні саркофаги, накриті плитами.
Масштабне будівництво того періоду стосувалося лише городищ та кромлехів. Останніх у Коннемарі немає, але неподалік фортечної стіни, на дні затоки, археологи знайшли порожнину прямокутної форми, викладену камінням. Верхньої плити, яка б однозначно вказувала на поховання, поблизу не виявили.
Гіббонс припустив, що це можуть бути залишки fulacht fiadh – так у сучасній Ірландії називають місце приготування м’яса на рожні, свого роду яма для барбекю. На острові знайшли вже безліч таких доісторичних ям, але вони влаштовані поруч із джерелами прісної води. Можливо, за часів пізньої бронзи на дні затоки Клю такі джерела були. Але достовірно судити про призначення кам’яної порожнини поки що не можна.
