Всі книжки цього огляду – про те, чого іноді бракує нашим стосункам. Насамперед – пристрасті, жаги до життя, бажання зрозуміти ближнього. І не дивно, що при цьому любовний роман стає психологічним трилером, спогади про дитинство – справжнім детективом, а вся сучасна література – нагадуванням про старі добрі почуття, які вже варто заносити до Червоної книги.
Джейн Коррі. Дружина мого чоловіка. – К.: Нора-друк, 2019
Героїня цього психологічного трилера, вийшовши заміж за талановитого художника, починає нове життя… І, здається, ніщо не зможе затьмарити їх щасливий шлюб, але по сусідству з подружньою парою живе гарненька дівчинка-італійка, за якою наша героїня доглядає, поки її мати пропадає на роботі. Карлі всього дев’ять, але вона вже добре знає, що значить зберігати чужі секрети… По тому життя надовго розведе їх – мине дванадцять років, перш ніж Лілі і Карла знову зустрінуться і зрозуміють – їм обом є що приховувати, і варто розкритися хоча б одній з таємниць їх минулого, наслідки будуть непередбачувані Адже мала пустунка росла в неповноцінною сім’ї і змалечку зазіхала на все чуже. Здавалося, що ж спільного між дівчинкою і дорослою жінкою? Відповідь проста: чоловік другої. «Раптово Карла заполонила собою весь світ. Жіночі журнали. Мистецькі огляди в «Таймс». І коктейльні вечірки, запрошення на які ми почали отримувати. Звичайно, кожен хотів почути історію з перших вуст. Як наші шляхи перетнулися знову. Точніше, як вона перетнулася з нами».
Чарльз Буковскі. Жінки. – К.: КМ-Букс, 2018
Після «Поштамту» – книжки й періоду життя – в житті автор-героя цієї збірки оповідань настали зоряні часи. Тож не дивно, що «Жінки» – це суміш еротики, яка тільки може бути у затятого пияка, замішаної на «похмільній» філософії та чорному гуморі. З оповідання до оповідання жінки змінюють одна одну, ситуації мигтять, як у калейдоскопі, а сам головний герой – п’ятдесятирічний Генрі Чинаскі – нарешті відчуває, що прийшов його зоряний час. Звісно, роман біографічний, як більшість книжок автора, зокрема задум написати «Жінок», за словами самого Буковскі, з’явився після того, як він прочитав «Декамерон» Бокаччо, бажаючи і собі написати «низьку, вульгарну комедію». У будь-якому разі, сам він вважав цей твір найкращим своїм романом.
Отесса Мошфег. Ейлін. – Х.: Віват, 2018
Героїня цього роману живе разом з батьком-пияком нудним і злиденним життям, звіряючись, що не слухала «Бітлз» і не дивилася шоу Еда Саллівана по телевізору, але все в її житті починається саме за класичним зразком, оспіваним ліверпульською четвіркою. «Через тиждень я втечу з дому і більше ніколи не повернуся, – попереджає вона вже на початку. – Це історія про те, як я зникла». Насправді цей роман, дія якого відбувається на історичному тлі Америки 60-х – наче довга дорога в дюнах змарнованої юності, якій все ж таки судилося закінчитися. Бідолашна Ейлі працює у виправному закладі для підлітків, не стежить за собою, доношує речі помепрлої матері та всією душею мріє втекти з рідного міста (який називає Х-віль). Але ці мрії залишаються лише в думках і не рухаються вперед, поки в їх в’язниці не з’являється нова співробітниця, яка перевертає життя героїні. Тоді й починається весь екшн, що призводить до крутих змін. «Перебування з Ребеккою могло повести мене геть іншим шляхом, думала я. Я хотіла робити щось прекрасне. Мені так кортіло бути кимось важливим, дивитися на світ із вікна хмарочоса і чавити ногою кожного, хто бодай раз у житті ображав мене, наче таргана».
Саша Малый. Я там был. – К.: Каяла, 2018
Колекція оповідань у цій аудіокнижці – справжній епос часів пізнього совка. Київська богема, макова соломка, КГБ і художники. Іноді лаконічний стиль оповіді в цих сумних і веселих оповідках починає нагадувати код, за яким свої впізнають своїх, якщо, звісно, вам довелося мати таке дитинство з юністю в обіймах Родіни-матері. За сюжетом, який все ж таки присутній у цьому своєрідному «романі» з епохою – робота героя в театрі у Києві, на будівництві в Німеччині, на зборі яблук для Володимирського і Бессарабського ринків і ще на кількох екзотичних посадах, що залишилися далеко позаду в царстві радянського абсурду. Який, наче рукописи і фото близьких та знайомих , все-таки горять на вічному вогні розхристаної пам’яті. «Было поздно. Сидело много людей за длинным столом. Пили и шумели. Возле входа елка стояла в игрушках. Я зашел, когда она только разгоралась. Они ничего не заметили, веселясь. Потушили, слава Богу». Загалом життєві оповідки, синкоповані авторським тембром і майстерно виписаними текстами – мабуть, найкраще з того, що може запропонувати нам жанр «усної» історії, з якої складається наше «живе» життя.
Ирина Лобусова. Красная комната. – Х.: Фолио, 2019
Дія нової книжки цієї авторки, що вже уславилася своїми «одеськими» ретро-романами, цього разу відбувається у великому місті, куди приїжджає, переживаючи любовну драму, талановита художниця, що іменує себе Джин. Вона влаштовується на роботу дизайнером в архітектурну фірму і знімає квартиру в старовинному будинку: їй дуже подобається вітальня в червоних шпалерах, яка справляє на багатьох зловісне враження. «Джин заметалась по комнате. Детский плач звучал сразу со всех сторон. Она подбежала к стене, которая, по ее мнению, могла соседствовать с той самой квартирой, откуда доносился этот ужасающий вой. Изо всех сил стала колотить кулаком. Словно в насмешку, с какой-то особой издевкой, плач зазвучал еще громче». Хай там як, але героїня відчуває деяке споріднення з цієї дивної кімнатою, та й сама вона виглядає дивно, епатуючи всіх зеленим волоссям, у тому числі керівника своєї фірми. Якому одного разу зателефонували з поліції й повідомили, що в котеджі, будівництвом якого займається його фірма, виявлено труп дівчинки, а поруч – Джин. І це тільки початок цілої вервечки містичних подій і жахливих вбивств.
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
