Мабуть, усі батьки уявляють собі, що у їх дітей в майбутньому буде гарний смак. Але, що стосується літератури — чим більше її дітям нав’язувати, тим більше вона викликатиме відразу. Я от не любила читати у школі книжки по програмі.
Зараз, у дорослому віці, я думаю: круто було б, якби мене з дитинства привчили до хорошої літератури. Але як би дорослим це вдалось? Можливо, проблема полягала у відсутності красивого способу подачі.
До моїх рук потрапила книжка «Джейн, лисиця і я». Починається вона із простої та зрозумілої усім школярам теми — непорозуміння з однолітками. Прості малюнки, навіть трохи депресивні, але правдиві — в них історія дівчинки, яка ховається від проблем у книжку.
Раптом стиль малюнків змінюється — вони яскраві та цікаві, там вперше згадується «Джейн Ейр» з однойменної книги. Контраст малюнків мені дуже сподобався, адже він передає те відчуття, коли відкриваєш хорошу літературу.
Єдине що не сподобалось — при досить простій темі та коротких реченнях, трапляються слова, які погано сприймаються. Як україномовна людина, я так не розмовляю і думаю навряд школярі також вживають ці слова у розмовах. Хоча, можливо, це спосіб розширити словниковий запас, що теж непогано.
Якби в дитинстві до моїх рук потрапила така книжки — я б неодмінно зацікавилась тим, хто ж така ця Джейн і відшукала б згодом книжку про неї. Круто було б побачити серію розповідей із різними книжками світової класики в основі. І так само — з різними життєвими ситуаціями головного героя. Щоб вони були розраховані на дітей із різними характерами. Мені здається, така серія мала б успіх, адже вона, як якісна реклама — спонукає не просто придбати щось, а полюбити це.
автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua
