Акведук (від латинського – «вести воду») – іригаційна споруда, що виконує кілька функцій. Перш за все, це водопровід, по якому вода підводиться до населених пунктів. Потім – це складно влаштована зрошувальна система, що дозволяє довести воду до сухих полів з сільськогосподарськими культурами.
Перші акведуки з’явилися кілька тисячоліть тому на Близькому Сході. Достеменно відомо, що вже в VII столітті до нашої ери вапняні іригаційні системи були присутні на ассірійських землях, через долини яких вони несли незліченні води в столицю країни – Ніневію. Загальна протяжність акведука становила понад вісімдесят кілометрів.
Іригація Стародавнього Риму призначалася для насичення водою міст і місць промислових розробок. Місцеві акведуки будувалися на території римської держави століттями: в одну тільки столицю вело одинадцять водопровідних систем, довжиною понад триста п’ятдесят кілометрів.
У давнину акведуки були відомі всім без винятку цивілізаціям – ними однаково добре користувалися як індіанці майя, так і стародавні греки. У Середньовіччі римський досвід будівлі наземних водогонів було втрачено, і до кінця XIX століття іригаційні системи поступово зійшли на ніц.
10 стародавніх акведуків.
1. Тамбомачай (Tambomachay), Перу.
Тамбомачай (в перекладі на українську – «курорт» або «місце відпочинку») – один з найбільш древніх акведуків, що виконували в свій час, швидше, культурну та релігійну, ніж практичну функцію. Перуанський водопровід був побудований для зрошення царських садів, в яких любили відпочивати правителі цивілізації інків. Довгий час Тамбочай сам по собі був священною реліквією Перу – цю споруду було присвячено культу води. За своєю структурою акведук являв собою складну систему каналів і водних каскадів, що витончено стікають по сірим скелях.
2. Парк акведук в Римі (Aqueduct Park), Італія.
Римський Парк акведук – грандіозний пам’ятник стародавньої культури, що складається з семи (з одинадцяти) які дійшли до наших днів іригаційних систем. Проходять по мальовничій долині, що розкинулася між Новою Аппиевой дорогий і Тусколана, вони, як і багато століть тому, тримають свій шлях у бік Риму. Завдяки їм, столиця стародавньої Імперії залишилася у віках, як одна з найчистіших і освічених столиць світу. Римські акведуки насичували місто в такій мірі, що вільні громадяни вже в ті далекі часи могли дозволити собі приймати ванни, зливати за собою вбиралень і насолоджуватися красою численних фонтанів.
3. Акведуки в Кесарії (Caesarea Aqueduct), Ізраїль.
Акведуки в Кесарії почали будуватися ще при відомому Ірода Великого. В період його правління в тільки що побудованому середземноморському місті з гори Кармель був проведений перший акведук, загальною протяжністю в десять кілометрів. Другий «водопровід» був зроблений у часи імператора Адріана, який вважав, що розрізшійся Кесарії відчайдушно не вистачає питної води. Обидва акведука йшли паралельно один одному і мали однакову довжину. Для підведення води до них в скелі було вирубано спеціальний канал. Русла акведуків представляли собою цементні, оштукатурені, як із зовнішньої, так і внутрішньої сторони каналу, стінки.
4. Підземні акведуки Наска (Nazca Aqueducts або Cantalloc Aqueduct), Перу.
Підземні акведуки Наска були побудовані південноперуанскими індіанцями для забезпечення своїх сільськогосподарських земель достатньою кількістю поливної вологи. Вони мали складну систему внутрішнього устрою і були такими великими, що в них вільно могла увійти людина середнього зросту. Стіни підземних каналів були укріплені масивними кам’яними блоками, а стелі застелені балками з мескітового дерева. Підземний характер акведуків дозволяв запобігти випаровування вологи в умовах жаркого перуанського клімату. При цьому по всьому шляху слідування водопроводу були спеціальні отвори, через які можна було спуститися в акведук для його очищення. Через них же з індіанської іригаційної системи виводилися на земну поверхню надлишки вологи.
5. Акведуки та канали в Хампі (Hampi Aqueducts), Індія.
В історії Індії Хампі відома як столиця стародавньої, могутньої імперії Віджаянагар. Від побудованого в XIV столітті міста до наших днів дійшли багато величних архітектурних та комунікаційні споруд, в тому числі і різноманітні акведуки. У ті далекі часи індійські водопроводи використовувалися для поливу бананових плантацій. До речі, і те, і інше цілком непогано діє в Хампі і сьогодні. Крім зрошення акведуки та канали в Хампі, що беруть воду з навколишніх гір, використовувалися й для наповнення спеціальних кам’яних ванн-басейнів, призначених для обмивання.
6. Акведук у Меріді (Acueducto de los Milagros), Іспанія.
Іспанський акведук в Меріді відомий під назвою Лос-Мілагрос, що в перекладі на українську означає «Акведук чудес». Вибудований із трьох понад міцних матеріалів – граніту, бетону та цегли – він мав довжину в двісті двадцять сім метрів і височів над землею на двадцять п’ять метрів. До наших днів Лос-Мілагрос дійшов у напівзруйнованому стані, що, втім, не заважає по достоїнству оцінити його архітектурну привабливість. Гранітні стовпи акведука містили вставки з червоної цегли. Останнім були викладені і півкруги арок іригаційної будови. Існує версія, що така архітектурна концепція лягла в основу арабської Кордовський мечеті.
7. Акведук де лас Ферререс (Les Ferreres Aqueduct), Іспанія.
Акведук де лас Ферререс або «Міст Диявола» був зведений з кам’яних блоків в I столітті до нашої ери для забезпечення водою давньоримського міста Таракко. Вода в нього поставлялася з двох річок – Гайя і Франколі. Збираючись в районі Роурей, вона розподілялася по більш дрібним каналах і акведукам, підведеним до де лас Ферререс. Іспанський «Міст Диявола» являє собою архітектурну споруду, загальною довжиною в двісті сімнадцять і висотою в двадцять шість метрів. Конструкція з двох арок (одинадцять внизу і двадцять п’ять вгорі) містила водопровід на своєму верхньому ярусі. Акведук де лас Ферререс – один з тих, що найкраще збереглись європейських акведуків.
8. Акведук Валента (Valens Aqueduct), Туреччина.
Турецький акведук Валента був побудований в IV столітті нашої ери з каменів, раніше складали основу відомого давньогрецького міста – халкидон. Розташований між двома пагорбами, він забезпечував водою Константинополь, нині відомий як Стамбул. Загальна протяжність Валенти становила тисячу метрів, висота акведука в її максимальній точці дорівнювала двадцяти шести метрам. Валента була чинною водопровідної системою Стамбула аж до XIX століття. Сьогодні акведук Валента – важлива культурна пам’ятка Стамбула. Він розташовується в старій частині міста, над бульваром Ататюрка.
9. Акведук у Сеговії (Aqueduct of Segovia), Іспанія.
Акведук у Сеговії відомий як найдовший з тих, що дійшли до наших днів, західноєвропейських акведуків. Його загальна протяжність складає вісімсот вісімнадцять, а висота в найвищій точці – двадцять дев’ять метрів. У будівництві акведука було задіяно більше двадцяти тисяч гранітних плит. При цьому сама конструкція є всього лише наземною складовою куди більш складної та довгої (багатокілометрової) водопровідної системи. Дата побудови акведука точно невідома, але історики вважають, що він був зведений в період правління імператора Веспасіана або Нерва, в I столітті до нашої ери. У 1985-му році акведук у Сеговії був включений в Список спадщини ЮНЕСКО .
10. Пон-дю-Гар (Pont du Gard), Франція.
Акведук Пон-дю-Гар або «Міст через Гар» відомий як найвищий з усіх збережених донині давньоримських акведуків. У своїй найвищій точці він досягає висоти в сорок сім метрів, що в два рази вище середньої класичної висоти древніх європейських акведуків. Пон-дю-Гар був побудований в I столітті нашої ери для постачання водою міста ним. Архітектурна конструкція акведука складається з трьох ярусів: внизу споруди розташовується шість великих, в середині – одинадцять середніх і на верху – тридцять п’ять маленьких арок.
