Що таке гірський похід? Це довгий і, найчастіше, нелегкий шлях по ущелинах, з нависаючими скелями і темного лісу. Коли не бачиш нічого навколо, крім стін ущелини, що змикаються над головою. А якщо рюкзак на спині непідйомний – то нічого, крім своїх черевиків, і крапельок поту, що падають з вашого носа на землю. І тільки в кінці шляху вас чекає мальовниче місце, гірське озеро, або неповторний вид. Ну і традиційне правило: взяти їжі побільше, понести подалі і там з’їсти))
У парку Лос Гласьярес, до якого відносяться дві неймовірно красиві вершини – Сьєрра-Торре і Фітц-Рой, треки зовсім інші. Так, там теж пару годин треба дертися в гору, правда по дуже живописному лісу. Та й підйом такий, що його проходять всі європейські туристо-бабусі й дідусі. І китайці з вагоном фотоапаратури. Але варто вийти з лісу, як починається казка. Неймовірні пейзажі, з чарівними видами.
По факту, в цьому парку є два основних треки. Обидва починаються в містечку Ель Чальтен. У візит-центрі вам видадуть карту з усіма треками, де позначені кемпінги і навіть оглядові майданчики. Також, на карті вказано приблизний час від початку трека і до найважливіших його частин. Дуже зручно планувати день, та й весь вихід у гори. Перший трек йде до вершини Сьєрра-Торре, другий – до Фітц Рою. Рекомендую відразу відправлятися до останньої, там провести кілька днів, і потім йти до Сьєрра-Торре, там є стежка, що з’єднує обидва треки.
Отже, з ранку, виспавшись після світанку, ми неспішно спакували речі і вийшли у бік табору Пойнсенот, останнього на нашому шляху.
Коли я збирався в Патагонію, звичайно, переглядав тонни фотографій, щоб спланувати свою зйомку. Найважливішим для мене кадром повинен був стати сюжет з водоспадом. Це досить заїжджений кадр, але мені дуууже його хотілося. Але от біда, він ніде не вказаний на картах. Довелося методом розвідки шукати його. Переглянувши карту, я обчислив місця, де стежка наближається до річки. А там вже по дорозі ми просто помітили, де від стежки йдуть натоптані стежки. Але! Перегороджені труском, щоб по них не ходили. Водоспад цей замаскований, правда його можна почути зі стежки. Якщо будете там, то від покажчика «5 км» повертаєте вправо і йдете вниз по схилу.
Зробивши примітку повернутися до водоспаду ввечері, ми знову навантажили спини рюкзаками і пішли по стежці. Які краєвиди! Просто дух захоплює! По суті, в Аргентині в жовтні-листопаді йде розпал весни. Листя на деревах мало, все тільки починає розпускатися. Було дуже тепло, але варто було дмухнути вітру, як продувало моментально.
Не втомлююся повторювати про те, як круто упорядкована стежка. Містки, стоки для дощової води, дренаж, кілометрові покажчики – і ні песо за вхід.
По дорозі до кемпінгу проходимо красиві види, фотогенічний ліс.
А цей вид вже в двох кроках від намету. Все хотів зняти щось цікаве з цим деревом, так і не придумав що)
Ще один вид від намету. Ви собі уявити не можете того кайфу, коли в руках тарілка з чимось смачним, рисом з тунцем, наприклад, в казанку заварюється чай, а перед очима така краса… І як добре ніжитися на теплому весняному сонці! Але варто світилу сховатися за схил – помітно холоднішає, та так, що хочеться все на себе натягнути. Бажано спальник, а потім намет)
Збираємося на захід. До водоспаду треба пройти 3 кілометри у зворотний бік. З зупинками проходимо їх за 40 хвилин. Хмари моторошно підозрілі – знаходяться на висоті нижче вершин. Тобто в будь-який момент можуть прикрити гори.
Практично вся рослинність на відкритій місцевості нахилена в одну сторону, через постійні вітри.
Підлі хмари таки зачепилися за вершини. Але нічого. надія ще є)
Головне западло цього виїзду – те, що вся краса відбувалася в протилежній від потрібної стороні. Тобто, якщо були красиві хмари, то вони були рівно в інший від гір стороні.
Але в цей вечір вдалося зробити гарний кадр. Вітер гнав хмари з дикою швидкістю. Я використовував нейтрально-сірий фільтр змінної щільності, щоб розмити цей рух. Вийшов такий хмарний флер.
А трохи пізніше хмари повністю закрили вершину Фітц Роя.
Зате в протилежній стороні творився колірний хмарний хаос! Хмари горіли просто нереально! Але знімати там особливо не було чого (
Захід догорав, і ми по-тихеньку збиралися висуватися у бік табору. Наступного ранку був прекрасний світанок. Але про це іншим разом.
Фотографії і текст Антона Петруся
