Навіть недоліки треба виправляти у міру.
Що таке гіперкомпенсація
Це одна з форм, яку може приймати компенсація. Так у класичній теорії психоаналізу називається захисний механізм, коли ми починаємо докладати зусиль і хочемо досягти високих результатів у якійсь одній сфері, щоб перекрити реальні або уявні недоліки в іншій.
Ідея компенсації лежить в основі теорії особистості Альфреда Адлера — засновника системи індивідуальної психології. Він вважав, що всі наші прагнення в житті спрямовані на те, щоб подолати відчуття неповноцінності. Наприклад, через невдачі в романтичних стосунках людина може повністю зосередитися на роботі. З одного боку, це може допомогти побудувати кар’єру, а з іншого — призвести до вигорання.
При гіперкомпенсації людина робить значно більше, ніж насправді потрібно. Вона не просто хоче заповнити дефіцит у певній сфері, як при звичайній компенсації, а з усіх сил намагається піднятися на такий високий рівень, щоб обійти конкурентів, зайняти домінуюче становище і відчути свою перевагу над іншими.
Здебільшого гіперкомпенсація виникає через різні страхи та сумніви в собі. Також цю стратегію часто застосовують люди з нарцисичним розладом особистості. Водночас гіперкомпенсація може бути як свідомою, так і несвідомою. Наприклад, якщо людина розуміє, що не надто добре виступає публічно, вона може цілеспрямовано розвивати навички письмової комунікації. Таким чином вона привертає увагу оточення до своїх сильніших сторін. Але почуття неповноцінності часто приховане, і людина може навіть не усвідомлювати, що саме змушує її активно «закривати прогалини» в тій чи іншій сфері.
Існує й поняття недокомпенсації. У цьому випадку, намагаючись позбутися своїх недоліків у чомусь, ми починаємо надмірно покладатися на інших. Ця форма компенсації зазвичай пов’язана з бажанням уникнути тиску, тривоги й сорому, а також зі страхом зазнати поразки.
У яких випадках ми частіше вдаємося до гіперкомпенсації
Психологи пояснюють, що іноді нам важко розрізнити важливі й термінові ситуації. Важливі мають велике значення у нашому житті й потребують серйозної уваги, тоді як термінові, крім цього, вимагають ще й негайних дій. Наприклад, можливе підвищення на роботі — це важлива ситуація. А конкурс, до якого треба терміново підготуватися, щоб перемогти й отримати це підвищення, — термінова. Коли ми плутаємо одне з іншим, то можемо докладати надмірних зусиль.
Також ми часто реагуємо гіперкомпенсацією, коли стикаємося з проблемою, яку не знаємо, як вирішити. Занурення в усі нюанси може видаватися занадто складним, тому ми обираємо принцип «все або нічого», «чорне або біле». Наприклад, хтось може відчувати свою неповноцінність, постійно порівнюючи себе з колишніми партнерами своєї половинки. Але замість того щоб звернутися до психолога й розібратися з проблемою, він вирішує, що краще розійтися, аби більше не відчувати неприємних емоцій.
Ще один фактор, який підштовхує нас до гіперкомпенсації, — нетерплячість. Коли ми стикаємося з важливою проблемою, для якої немає миттєвого рішення, нас може лякати дискомфорт, пов’язаний із потребою зупинитися й усе обдумати. Нам хочеться діяти негайно.
У результаті всіх трьох умов може виникнути така логіка: «Я вважаю цю ситуацію терміновою. Я не знаю, що робити. Я не можу взяти паузу, щоб у всьому розібратися. Я просто відреагую максимальними зусиллями».
У чому плюси й мінуси гіперкомпенсації
З одного боку, гіперкомпенсація може допомогти нам спрямувати всю увагу та сили на наші сильні сторони, мотивувати нас розвиватися й підвищувати самооцінку. З іншого — така стратегія може заважати пробувати нове та виправляти справжні недоліки. Крім того, при гіперкомпенсації ми зазвичай не зважаємо на витрату ресурсів. У підсумку це може призвести до виснаження — як фізичного, так і морального, особливо якщо бажаний результат не досягається.
Уявімо студента, який вважає себе неповноцінним, бо в нього мало друзів. Він бачить, як інші весело спілкуються між собою, що лише посилює відчуття самотності. Тоді він вирішує компенсувати це оцінками: хай друзів немає, зате він стане найкращим на курсі. Він починає витрачати весь свій час та енергію на навчання, замість того щоб відвідувати заходи, знайомитися з людьми й налагоджувати соціальні контакти. У результаті, найімовірніше, це ніяк не допоможе подолати комплекс неповноцінності, а лише обмежить його особистісний розвиток.
Як упоратися з гіперкомпенсацією
Регулярно перевіряти себе
Будь-яку поведінку неможливо змінити, якщо ви її не усвідомлюєте. Тому корисно залишатися уважним упродовж дня. Наприклад, періодично ставити собі просте запитання: «Як я почуваюся сьогодні?». Це допоможе помітити, якщо ваші дії набувають надмірного масштабу, й вчасно зупинитися.
Під час таких щоденних перевірок можна записувати свої спостереження, щоб виявляти закономірності, визначати сфери життя, де ви вдаєтеся до гіперкомпенсації, та встановлювати причини. Також варто фіксувати моменти, коли ви применшуєте власні досягнення або лаєте себе.
Бути добрішими до себе
Зміни не відбуваються миттєво. Швидше за все, моделі гіперкомпенсації формувалися роками, і знадобиться багато часу, щоб замінити їх адекватнішими.
Тому, впроваджуючи нові звички, варто зберігати терпіння. Нагадуйте собі, що ніхто не є ідеальним, і вам не потрібно прагнути до досконалості. Шукайте людей, поруч із якими ви зможете бути вразливими, і вчіться приймати свої недоліки.
Ставити реалістичні цілі
Намагайтеся рухатися маленькими кроками й святкувати навіть невеликі успіхи. Це допоможе зберегти мотивацію. Звісно, іноді корисно ставити перед собою амбітні завдання. Але щоб стати впевненішим у собі, важливо також робити те, що вам подобається і в чому ви сильні.
Продовжувати розвиватися
Якщо ви відчуваєте прогалини в певних сферах, подумайте, як їх можна заповнити. Наприклад, якщо вам важко знаходити спільну мову з людьми, почніть читати книжки з психології спілкування або частіше заводьте розмови з незнайомцями. Головне — пам’ятати, що вам зовсім не обов’язково бути «найкращим» у чомусь, щоб ваше життя мало цінність і сенс.
Звертатися по допомогу
Іноді нам важко об’єктивно оцінювати власні дії. Тому не завадить дізнатися думку оточення щодо вашої поведінки. Завдяки сторонньому погляду вам може бути легше «повернутися в реальність» і зрозуміти, чи ви справді використовуєте механізм гіперкомпенсації.
Якщо самостійно розібратися не виходить, не соромтеся звертатися по професійну допомогу. У безпечних умовах фахівець допоможе вам розвинути самоспівчуття й емоційний інтелект, навчитися розв’язувати проблеми, здобути впевненість у собі й зрештою змінити свою поведінку.
