Вона буває не лише високою чи низькою і більше залежить від дій, ніж від слів.
Самооцінка — це відчуття власної цінності та значущості. Це те, як ми сприймаємо себе: чи вважаємо себе гідними та компетентними, чи подобаємося собі, чи відчуваємо, що вписуємося в суспільство.
Сьогодні існує ціла індустрія, яка займається підвищенням самооцінки, але її представники часто помиляються. Повторюючи перед дзеркалом фрази на кшталт «Я прекрасний» або «Я прекрасна», ви навряд чи почнете краще до себе ставитися. Адже самооцінка може бути явною або прихованою, і свідоме уявлення про себе може не збігатися з підсвідомим.
Люди схильні шукати швидкі рішення, але, на жаль, побудувати здорову, реалістичну й стабільну самооцінку не так просто.
1. Самооцінка буває не лише високою чи низькою
Зазвичай її описують саме так: або ми подобаємося собі та впевнені у своїх силах (висока самооцінка), або ні (низька). Рівень самооцінки — важливий показник. Низька самооцінка пов’язана з депресією та розладами харчової поведінки, висока — з захисною реакцією, агресією й нарцисизмом.
Також існує зв’язок між самооцінкою та щастям. Але потрібні додаткові дослідження, щоб зрозуміти: висока самооцінка призводить до щастя чи навпаки, або ж ці явища просто виникають одночасно.
Проте рівень самооцінки може бути менш важливим, ніж її стабільність. Часто у людей самооцінка нестабільна, тому що вони ставлять власну цінність у залежність від чогось. Це називають умовною самооцінкою. Вона не є стійкою, адже будь-які помилки та невдачі сприймаються як загроза для самооцінки, а не як можливість для навчання і розвитку.
Люди можуть прив’язувати свою самооцінку до таких речей, як продуктивність, відповідність релігійній моралі, інтелектуальні здібності, стосунки чи фізична форма. Але що буде, якщо повестися аморально, провалити іспит або набрати зайву вагу? Кожна сфера потребує постійних зусиль протягом усього життя. Це означає, що самооцінка, заснована на успіхах у тій чи іншій галузі, постійно перебуватиме під загрозою — тобто буде нестабільною. Не дивно, що умовна самооцінка негативно впливає на ментальне здоров’я.
2. Стабільність самооцінки — найважливіша
Результати багаторічних досліджень у США показали, що за 20 років самооцінка школярів і студентів значно зросла. Наприклад, серед дітей 11–13 років показники підвищилися з 28 до 32 балів із 40 можливих за шкалою самооцінки Розенберга, а серед підлітків 14–17 років — з 29 до 31 бала. Серед студентів з часом найпоширенішим показником стали 40 балів, і майже кожен п’ятий мав ідеальну самооцінку. Проте висока самооцінка зовсім не обов’язково є стабільною.
Дослідження також показують, що благі наміри підвищити самооцінку учнів за допомогою похвали насправді погіршують успішність. Коли їх хвалять за розум, вони починають фокусуватися на оцінках, а не на навчанні, орієнтуються на зовнішню мотивацію, а не на внутрішню цікавість, і вважають інтелект незмінною рисою, а не якістю, яку можна розвивати. Усе це шкодить навчанню.
Орієнтація на успішність веде не до успіху, а до стресу, тривоги та проблем із навчанням. Коли ми втрачаємо внутрішню мотивацію, ми перестаємо контролювати ситуацію й стаємо більш уразливими. Крім того, якщо ми прив’язуємо самооцінку до інтелекту й водночас вважаємо його чимось незмінним, то невдачі, помилки чи складний матеріал стають загрозою нашому уявленню про себе.
У такій ситуації люди з нестабільною самооцінкою можуть почуватися нікчемними й здаватися завчасно, аби вберегти себе від поразки. Або ж, навпаки, вперто намагаються зберегти самооцінку, будь-що прагнучи до успіху, навіть якщо обраний підхід не працює, потребує більше часу чи зусиль. Обидві стратегії є непродуктивними. Ефективніше переосмислити проблему й спробувати інший підхід.
Коротко кажучи, висока самооцінка не гарантує гарної успішності — навпаки, саме хороша успішність підвищує самооцінку. Так само висока самооцінка не робить когось успішним лідером, кращим романтичним партнером чи привабливішою людиною загалом.
Люди з високою самооцінкою можуть думати, що вони популярніші та улюбленіші. Люди з умовно високою самооцінкою часто здаються неприємними й не викликають симпатії. Це логічно, якщо зважити, що вони використовують стосунки для підвищення самооцінки. Як і у випадку з успішністю, соціальне визнання, схоже, піднімає самооцінку, а не навпаки.
Іншими словами, самооцінка — не універсальне рішення. Навіть найвпевненіші, найпривабливіші та найрозумніші люди переживають розставання, втрату роботи та тривогу.
3. Здорова самооцінка залежить від зусиль, а не від результату
Люди не можуть бути однаково видатними й у всьому випереджати інших. Якщо ми вважаємо інакше, то прирікаємо свою самооцінку на постійні удари. Натомість можна спробувати укорінити самооцінку в тому, що ми робимо добре, а не в тому, наскільки ми хороші самі по собі. Якщо ми будемо діяти відповідно до своїх цілей і знаходити підстави для гордості собою, це дозволить побудувати самооцінку, яка не залежить від результатів або думки інших.
Наприклад, якщо ваша самооцінка залежить від стосунків, спробуйте зосередитися на тому, наскільки ваші вчинки добрі та корисні, а не на тому, наскільки ви подобаєтеся іншим. Якщо самооцінка залежить від продуктивності, спробуйте менше звертати увагу на обсяг зробленого й більше — на наслідки своїх дій.
Щоб підвищити самооцінку іншої людини, варто хвалити її зусилля, а не результати. Наприклад, замість «Ти такий розумний!» сказати дитині: «Ти так старанно над цим працюєш!» або «Ти дізнаєшся стільки нового!». Діти не можуть контролювати, наскільки вони розумні, і ніколи не показуватимуть блискучих результатів із усіх предметів, тому подібні речі не мають визначати їхню самооцінку.
Коли ми заохочуємо дітей до старанної праці, допитливості та цінування результатів своїх зусиль, ми допомагаємо зміцнити їхню самооцінку й даємо їм відчути, що їх приймають. Це формує у них реалістичне уявлення про свої здібності та механізми стосунків з іншими. Те саме стосується і дорослих.
