Якщо людина не може однозначно інтерпретувати якесь візуальне явище, у неї виникає бажання розглянути його краще. Американські вчені вперше продемонстрували, що відбувається у цей момент у мозку.
У небі щось летить. Повітряна куля? Літак? Літаюча тарілка? У мозку проносяться різні варіанти. Але визначеності нема. Виникає пекуча цікавість, тобто бажання докопатися до істини.
“У цікавості глибоке біологічне коріння”, – пояснила Жаклін Готтліб з Інституту Цукермана при Колумбійському університеті (США), керівник дослідження про допитливість, результати якого опубліковані в Journal of Neuroscience.
Це почуття спонукає тварину досліджувати світ заради виживання, забезпечуючи еволюційну перевагу. Але людська цікавість виходить за межі практичної користі. На думку Готтліба, вона скоріше творча.
Які процеси відбуваються у цей момент у мозку? Для відповіді на запитання вчені запросили 32 добровольці та піддали їх поведінковому тесту.
Учасникам показували техформи — спотворені за певним алгоритмом зображення тварин та предметів, щоб їх було складніше впізнати. Потім попросили оцінити почуття впевненості та цікавості стосовно кожної картинки. Цифри відбивали зворотну залежність. Чим більше знайоме зображення, тим менше бажання докопатися до істини.
Вчені сканували мозок випробуваних на функціональній МРТ на момент показу картинки. Їх цікавила активність у потилично-скроневій корі, розташованій трохи вище вух.
Відомо, що ця область бере участь у зорі та розпізнаванні категорій об’єктів. Згідно з іншими науковими роботами, інформація про одухотворені та неживі предмети обробляється там по-різному. Це можна використовувати як ознаку для класифікації техформ.
Готтліб із колегами Майклом Коханпуром та Маріам Алі розробили шкалу «невизначеності потилично-скроневої кори» при сприйнятті тієї чи іншої категорії зображення. З’ясувалося, що якщо воно не збуджувало в людині велику цікавість, у цей момент потилично-скронева кора демонструвала один із патернів, що відповідає одухотвореному чи неживому предмету. Якщо ж техформа виявлялася для волонтера цікавою, то в цьому відділі були обидві ознаки. Так відбувається у випадку, якщо мозок не може чітко визначити категорію зображення.
При показі техформ задіяли ще два відділи мозку. Це передня поясна кора, яку пов’язують із збиранням інформації. І вентромедіальна префронтальна кора (vmPFC), яка бере участь у процесі ухвалення рішень. Обидва відділи активізувалися, якщо випробуваний міг розпізнати зображення і витрачав менше часу з його вивчення.
«Ми вперше показали зв’язок між суб’єктивним почуттям цікавості щодо інформації та тим, як ваш мозок уявляє цю інформацію», — прокоментувала підсумки роботи Готтліб.
Вчені також встановили, що активність vmPFC, мабуть, забезпечує зв’язок між суб’єктивним почуттям цікавості та ознакою невизначеності потилично-скроневої кори. Ця ділянка мозку зчитує ознаку і допомагає людині вирішити, чи потрібно виявляти підвищений інтерес до зображення.
Механізм, який розкрили у цьому дослідженні, можливо, діє і для інших форм цікавості, спричинених не лише візуальними стимулами. Наприклад, при розпізнаванні звуків. Крім того, результати нової наукової роботи стануть у пригоді для розробки методів лікування пацієнтів з депресією, які часто страждають на апатію.
За словами Готтліба, цікавість — ентузіазм, готовність витрачати енергію на дослідження навколишнього світу. Для цього достатньо внутрішньої мотивації, яка передбачає очікування чогось хорошого.
