Важко уявити людину з IQ середнім та вище, який не хотів би розвиватися як особистість. Іноді нам так сильно хочеться, але наше дорослішання, зростання в особистісному плані стоять на місці. Даний матеріал розповість про шість рис характеру (спойлер: які можна в собі легко виховати), що ведуть до ментального дорослішання та зростання.
1. Вміння «рахувати до десяти»
Ні-ні, не лякайтеся, ми не про IQ трирічну дитину. Згадайте, як часто (навіть скільки разів на день) ми шкодуємо про поспішно сказане/зроблене? І мова зовсім не про зайву емоційність – ми всі схильні швидко і спонтанно реагувати замість того, щоб зробити над собою зусилля: промовчати, витримати паузу, подумати над питанням і видати більш виважену, розумну, делікатну версію своєї думки. До речі, у французької письменниці Наталі Саррота цілий роман під назвою «Відкрийте» присвячений цьому: головні герої роману – слова в голові людини, які пристрасно прагнуть «вискочити назовні» і поставити господаря в незручне становище перед співрозмовниками. Погодьтеся, думку «ви не маєте рації» можна озвучити різними способами: від «помовчіть!»/«яка нісенітниця!» до «давайте обговоримо деталі та розберемося». Тільки ось у першому випадку ви прославитеся хамом, а в другому придбаєте репутацію мудрої людини, до якої приємно і не принизливо звернутися за допомогою.
2. Пластичність у дрібницях (від технічних до побутових)
Назріли приклади із життя. Автор цього матеріалу має колега – вельми неординарну особу. Дівчині нещодавно виповнилося 24 роки, але іноді складається враження, що всі 68: зміна зачіски для неї великий стрес, як і будь-які інші зміни. Не дай Бог хтось перемістить її чашку в шафі або поставить олівець (загальний!) в інший письмовий прилад… Послідовність вироблених дій, суворі алгоритми дій у всьому… Здавалося б, це благо – педантичний і виконавчий співробітник. Але абсолютна неофобія (страх нового) звужує горизонти і позбавляє людину здатності мислити нестандартно, приймати нехай ризиковані, але успішні в перспективі рішення. Як то кажуть, хто не ризикує… …Той професійно не росте. Тим більше, сьогодні, коли світ стрімко змінюється кожну секунду.
3. Звичка не шукати винного
Тут у нас у всіх підсвідомо з’являється протест. Та ми всі шукаємо винних! Не вірите? Приклад із життя побутового. Що може вивести зі стану емоційної рівноваги навіть людину, яка майстерно навчилася володіти емоціями? Вдарився мізинцем об дверний проріз, вітер волосся скуйовджує, мокрий сніг б’є в очі, сонце палить нещадно… А чому? Та тому що мозок усвідомлює, що в таких ситуаціях звинувачувати когось! Або сам винен (ну, не вписався у двері), або «у природи немає поганої погоди»)…
Ось пригоріла каша – так це чоловік відволік, запізнився на роботу – громадський транспорт підвів… У професійній сфері звичка шукати винного небезпечна подвійно. По-перше, ви створюєте собі репутацію безвідповідального інфантильного співробітника, який не вміє визнавати свої помилки. По-друге, якщо ви таки знайшли винного і логічно обґрунтували, чому винен саме він, а не ви, – у цьому випадку ви позбавляєте себе можливості проаналізувати власну помилку і, зробивши висновки, набути досвіду і не допускати помилок у майбутньому.
4. Опанування мистецтва тайм-менеджменту
«Мені не потрібно, щоб ви працювали 24 години на добу. Мені потрібно, щоб ви працювали головою» – чудовий афоризм від Стіва Джобса. Хтось сумнівається з приводу професійного успіху пана?! Отож! Справді, у нашому суспільстві існує поширена думка, що саме трудоголіки – найсумлінніші співробітники. Найбільша помилка. Часто це просто люди, які не здатні раціонально розпланувати свій робочий день, до того ж часто відволікаються (на дозвільні розмови, кава-паузи та ін.). А потім за півгодини до кінця робочого дня розуміють, що невідкладних справ не зроблено. Залишаються після роботи і «малюються» перед вахтерами, зображують вимотаного коня, йдучи з роботи о дев’ятій вечора. Хороший співробітник із раціональним мисленням та високою працездатністю, як правило, планує день так, щоб до кінця робочого дня всі завдання були виконані. І переключається на інші сфери життя, а не ночує на робочому місці.
5. Вміння розділити роботу з колегами/розподілити роботу між підлеглими
Ще один міцно затриманий у нашому середовищі образ трудоголіка – “все сам, все сам…”, “хочеш зробити добре – зроби сам” і т.п. Звичайно, часом це раціонально: деякі види роботи ваш колега нездатний виконати на вашому рівні (і цим поставить під удар загальну справу, наприклад). Але погодьтеся: людські ресурси мають межі, і може настати момент, коли настане фізичне та/або психічне виснаження. І тоді навіть вашу роботу негайно доведеться виконувати іншому.
Якщо ж ви начальник, то вміння ефективно розподілити завдання між підлеглими – це часом 70% успіху. Нехай зануда-педант вивіряє документи перед відсиланням до вищих інстанцій, балакун, що сприяє навіть озвірілих доберманів, нехай супроводжує аудитора, а холерика, не здатного сидіти за столом 7 хвилин, сміливо посилайте збирати підписи на наказі.
6. Вміння бути лояльним до чужих помилок
Кожному дуже хочеться виглядати виграшно та «велично» на тлі чужих помилок. Здатність просто пояснити іншому, що помилка – не кінець світу, допомогти і підказати, як виправити ситуацію, а не тикати носом у помилку вербально – потужна якість, яка допомагає рухатися вперед. Якщо після помилки іншого ви виходите на «Я ж говорив(а)!» – це тупиковий шлях, який вирощує корону на голові і підгодовує его, а ось особистісне зростання зупиняє. Дайте собі труд пригадати, скільки помилок робили ви самі. Напевно, ви хотіли б щоразу, коли помилялися, отримати просту людську підтримку, а не зловтіху. Якщо ви це зрозумієте та візьмете на озброєння спочатку навмисне, а потім уже в порядку речей, ви виростете як особистість.
