У цих книжках – історії про культових художників, трагічні долі яких вражають не менше за їх творчість. Несподівані ракурси, невідомі факти, прискіпливий аналіз і увага до деталей – усе це робить навіть з історичного дослідження справжній трилер і детектив.
Валентин Бадрак. Собор. Киевский перекресток Вильгельма Котарбинского. – К.: Брайт Букс, 2020
Крім мистецького Києва кінця ХІХ століття у цьому епохальному романі, представлена соціокультурна панорама тодішньої Російської імперії, в якій України, української мови і друкарства, ясна річ, не існувало. Історія яскравого представника академізму та символізму в живописі – польського живописця Вільгельма Котарбінського, запрошеного для розпису Володимирського собору і Кирилівської церкви – триває в оточенні не лише церковних свар і умовностей, але й серед видатних особистостей тієї епохи. Філософський світогляд головного героя, який понад тридцять років прожив у Києві, вісім з яких віддав роботі над оформленням Володимирського собору, дає змогу по-іншому поглянути на колег-художників того часу: Михайла Врубеля, Віктора Васнєцова, Михайла Нестерова, Павла Свєдомського та інших – а також оцінити унікальну роль керівника розписом собору видатного Адріана Прахова і його дружини Емілії. А також проаналізувати тогочасну «малоросійську» ситуацію в Києві, де щойно встановили пам’ятник з написом «Богдану Хмельницкому единая неделимая Россия». «Котарбинский тонко уловил насмешку и лицемерие в том, что имперские манипуляторы решили выставить народу напоказ человека, боровшегося за независимость государства Украина, как добровольного вассала империи. В памяти его хорошо сохранились эпизоды решительного шляхетского восстания в Польше — ему было тогда столько же, сколько сейчас Николаю. После кровавого усмирения борцов за суверенность на польских землях настали сумрачные времена. Как поляк, Вильгельм не любил Хмельницкого, но как человек, остро чувствующий угнетенность и подавленность своей родины, он хорошо понимал философию гетмана».
Катерина Лебедєва. 22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві. – Х.-К., Видавець Олександр Савчук, Бібліотека українського мистецтва, 2020
У цій книжці авторка розповідає про страшний і містичний випадок, який стався у Києві у ніч на 22 березня 1922-го року, коли відомий художник, якому виповнилося 22 роки, був задушений у власному помешканні. Вбивці демонстративно розклали навколо трупа коштовності, які були в хаті, підтвердивши, таким чином, що це було не пограбування. Тож смерть юного художника Леся Лозовського, учня Георгія Нарбута і Михайла Бойчука, який навчався в Українській Академії мистецтв стала символічною розправою, потрібною – кому? Авторка крок за кроком розслідує справу, розповідаючи про життя свого героя від 1917-го року, коли він вступив до Академії, аж до моменту загибелі на Вознесенському узвозі. Серед учасників цієї історії, в якій влада у Києві змінилася чотирнадцять разів – відомі постаті тих, з ким спілкувався головний герой: Анатоль Петрицький, Михайль Семенко, Лесь Курбас, Олександра Екстер, Іван Падалка. Насправді це динамічне, вражаюче чтиво з історичною достовірністю і глибоким психологізмом.
Тетяна Філевська. Казимир Малевич. Київський аспект. – К.: Родовід, 2019
Герой цієї книги – видатний художник ХХ століття, ім’я і доробок якого довгий час належали до російського мистецтва. Натомість збірник статей «Казимир Малевич. Київський аспект» продовжує «повертати до джерел» вилучені з української скарбниці постаті зі світу мистецтв. Він включає 18 досліджень теми Малевича київського періоду, його українських 17-ти років, творчості мистця під час викладання в Київському Художньому Інституті, паралельні порівняння його стилю, стосунків з іншими мистями того часу, нові біографічні дослідження, ін. Авторами статей є найавторитетніші дослідники Малевича в Україні та міжнародні малевичезнавці: Жан-Клод Маркаде, Крістіна Лоддер, Ірiна Вакар, Мирослава Мудрак, Івона Люба, Александр Лісов, Дмитро Горбачов, Тетяна Філевська, Сергій Побожій, Остап Ковальчук, Ярина Цимбал та ін.
Софія Яблонська. Далекі обрії. – К.: Родовід, 2019
Це третій роман про мандри 1934-1935-х років української парижанки, яка до того вже об’їздила зі своїм фотоапаратом півсвіту, і тепер описує власну навколосвітню подорож. роман нагадує своєрідний подорожній щоденник, до якого авторка зверталась, щоб схопити найцікавіші моменти мандрівки: зафіксувати особливі місця, описати зникаючі народності, довірити найінтимніші переживання, як-от зустрічі з в’єтнамським князем, та думки щодо колонізаційних процесів, які вона спостерігала, подорожуючи голландськими та французькими колоніями. Після похмурого Китаю вона мріяла знайти «рай на землі», і ними стали острови Французької Полінезії, і зокрема Таїті. «- Скажіть, будь ласка, я зможу порозумітися з тубільцями? На двірці, при наймах авта чи коня?.. – По-сіямськи або маляйськи. – А як хто не знає ні одної, ні другої мови? – То грішми! – відповів нічим не збентежений капітан».
Олесь Ільченко. Порт Житана. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020
Незвична ця книжка навіть не перегуками зі світовою історією мистецтва, в якій забутий світом художник з часом дарує цьому самому світові власну славу, а тим, як це вписується у наше сьогодення. Насправді це чудове поєднання орнаментальної прози в стилі Домонтовича (якого тут-таки згадують у ресторанчику на березі Женевського озера) з детективною історією, яка тягнеться ще від початку минулого століття. За сюжетом, український художник-емігрант, помандрувавши Європою, опиняється у цьому самому готелі «Порт Житана», який стає його пристановищем, і з якого він, як свого часу злиденний Модильяні, вписується в історію міжвоєнного Парижу як відомий художник-авангардист. Різниця між усіма його славетними попередниками в тому, що слава і полотна залишаються, а сам він загадково зникає. Саме як свого часу з еміграційних таборів у Німеччині – згаданий Домонтович-Петров. Тож розслідувати загадку цього зникнення береться вже за нашого часу київський мистецтвознавець, який збирає колекцію творів для місцевого олігарха.
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
