Українські народні казки як традиційний засіб родинного виховання в Україні мали серйозне значення у вихованні дітей в українській родині. Проблема вивчення традицій сімейного виховання в Україні як засобу педагогічного впливу на підростаюче покоління залишається ще недостатньо вивченою. Головним при цьому є питання, яке стосується визначення тих теоретико-педагогічних, етнографічних та культурологічних джерел, які дозволяють визначити традиційні зміст, принципи, способи і засоби сімейного виховання, і які залишаються актуальними для сімейної педагогічної практики в сучасній Україні, повідомляє we.org.ua.
Зокрема, психолого-педагогічні проблеми морального виховання в сім’ї досліджували І.Бех, Л.Бойко, Л.Драчук, В.Кравець, І.Кошлань, Г.Наумчук, Л.Сінютка, Т.Троіцкій. Теоретико-педагогічні основи сімейного виховання також досліджували Т.Алексеенко, В.Іова, Л.Красномовець, Л.Повалій, В.Постовий. Формуванню сімейних взаємин і педагогічної культури батьків присвятили свої праці Л.Кіенко-Романюк, І.Савченка, І.Трубавіна, Т.Ушеніна.
Особливу вагу для розуміння завдань народної педагогіки мають твори та ідеї видатного вченого-педагога К. Д. Ушинського. За думки К. Д. Ушинського – німець, англієць, француз, американець, вимагають від виховання не одного і того ж, під ім’ям виховання у кожного народу полягають різні поняття. Кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характеру, визначається його суспільним та громадським життям, розвивається разом з його розвитком, і з’ясування його становить найголовнішу задачу кожної народної літератури.
К. Д. Ушинський стверджував, що будь-який народ у своїй літературі, починаючи з народної пісні, прислів’я, казки, і закінчуючи драмою і романом, висловлює свої уявлення про те, якою повинна бути людина. Народ прикрашає цю ідеальну людини всіма кращими якостями душі своєї, і якщо народний ідеал людини не завжди узгоджується з правилами суворої християнської моралі, то це лише тому, що сама християнська мораль не цілком ще вкоренилася в тому або іншому народі; але яким би не був цей ідеал, він завжди відображає собою міру самосвідомості народу, його погляд на якості і чесноти, висловлює народну совість.
Розглянемо такі гуманістичні зв’язки в кількох народних казках. Наприклад, у казці про двох козлів оповідач хоче, щоб діти зрозуміли наскільки небезпечно бути дурним і войовничим в пошуку виходу з складної, конфліктної ситуації. Знайти правильний, єдино вірний вихід зі скрутного становища – це, судячи з того, що наприкінці сталося з героями казки «Два козла» – питання про життя і смерть.
Казка про двох цапків (за переказом М. Коцюбинського).
З одного берега йде до річки білий козел, а з другого берега підходить чорний козел. І один хоче через річку перебратися, і інший. А через річку – колода. Та така вузька, що тільки один може перейти, а двом тісно. Не захотів білий козел почекати, поки перейде через колоду чорний, а чорний не захотів чекати, поки перейде білий. Ступили обидва на колоду, зійшлися посередині та й ну один одного лобами і рогами штовхати! Билися, билися, та й скінчилося на тому, що обидва в воду впали і потонули.
Подібна ситуація і в казці «Дві кізоньки» (за переказами М. Коцюбинського). У ній дві кізоньки зустрілися на гірській стежині. У казці показаний єдино правильний і мудрий спосіб пошуку виходу із ситуації. Головне, на що вказується в казці, це на обопільне, шанобливе і мирне бажання її героїнь знайти рішення: «Постояли вони, постояли, подумали-подумали, …». при цьому проблему не можна було б вирішити, якби героїні казки: а) не подумали б про можливі варіанти поведінки та їх наслідки; б) не довірилися б одна інший: «одна коза встала на коліна, перекинулася на бік, лягла на стежці і притулилася спиною до гори »; «Друга обережно переступила через неї».
Обидві казки присвячені одній ситуації – пошуку виходу зі скрутного положення і показані два шляхи її рішення: а) агресивний (за казкою – чоловічий тип реакції на конфлікт); б) толерантний (за казкою – жіночий тип реакції на конфлікт). Як бачимо, народна мудрість констатує – амбіції (в даному випадку, чоловічі) обмежують здатність кого б то не було розумно підходити до вирішення проблем. А толерантність (в даному випадку, жіноча), навпаки, забезпечує ефективний пошук виходу з ситуації, що створилася. Очевидно, що зазначені гендерні смисли хоча і закладені в даних казках, відносяться до області «неявного знання», до області прихованих смислів оповідання, на розвиток яких же якостей ідеальної людини спрямовані обидві ці українські казки? Звичайно, – мудрості, взаємної поваги, довіри. Саме такими повинні бути ті, хто хоче завжди знаходити правильні рішення будь-яких проблем. Як бачимо, такі якості як мудрість, миролюбність і довірливість традиційно виховувалися нашим народом у дітей з допомогою казок з самого раннього віку.
Інша ситуація розглядається в казці «Десять працівників» (за переказами М. Коцюбинського). Зайшов я якось до однієї жінки в будинок – Одаркою звали жінку. Дивлюся, а у неї в будинку так чисто, та так красиво. Діти вмиті, чисто одягнені, обід зварений.
– Як ви встигаєте все зробити? – Запитую я у Одарки.
А вона каже: – Як же мені не встигнути! У мене служать десять хороших працівників. Вони мене слухають: що не скажу – все зроблять, один одному допомагають!
– Які ж це у вас працівники?
– А ось вони! – Засміялася Одарка і поклала на стіл своїх десять пальців.
У цій казці немає напруги, але залишається загадка. У сюжеті створена атмосфера чистого і затишного будинку, образ акуратною та успішної господині, і йде пошук відповіді на питання – в чому секрет успіху? У тому, що роботи в сім’ї, де є діти, вистачить на десятьох працівників не викликає сумнівів ні в оповідача, ні у самої господині. Питання одне: «Які ж це у вас працівники?». Відповідь викликає подив і повагу: «А ось вони! – засміялася Одарка і поклала на стіл свої десять пальців». жінка не нарікає, не скаржиться, її відповідь свідчить про одне – вона свідомо і повністю взяла на себе відповідальність за свій будинок і сім’ю. І при цьому у неї вистачає фізичних і душевних сил на жарти і загадки. безумовно, саме такий образ жінки-трудівниці, наділеною фізичними та душевними силами і при цьому ще й гумором, був традиційним ідеалом українського народу.
Таким чином, в українських народних казках розкриваються два головні типи поведінки: позитивний (соціально прийнятий), негативний (соціально відхилюваний). Позитивний відповідає уявленням народу про ідеал людини і його поведінці (К. Д. Ушинський), а негативний тип малюється як такий, якого треба уникати, і який заслуговує засудження і покарання (П. Сорокін).
Наведемо ще одну казку для маленьких«Івасик та Тарасик», яка прямо вказує дітям як потрібно себе вести, а як – не можна.
Івасик ловив рибку. Все, що зловив, зібрав у кошик, закинув кошичок за спину і пішов собі додому. Побачив його Тарасик і тихенько, тихенько пішов за ним. Думає, як би витягнути рибку зі кошики. Тільки Тарасик підкрався до кошику, а Івасик почув, що хтось ззаду підбирається, та й оглянувся. Тарасик відсахнувся, руки заклав назад, підборіддя задер – йде, ніби це не він до кошику з рибкою підбирався. Івасик далі пішов. Йде собі спокійно, а Тарасик знову підкрався, заклав у кошик руку і як заверещить! Великий рак вчепився йому в палець! Тому що в кошику не тільки рибка була, але і раки. А Тарасик аж скаче, так йому боляче. Івасик обернувся, побачив та й сміється над Тарасиком: ага, попався! Насилу Івасик відчепив від пальця Тарасика рака. Відчепив, поклав у кошик, та й пішов далі. А у Тарасика палець розпух, кров з нього капає … Плаче, бідний.
Очевидно, що казка направляє дітей у виборі поведінки по більш достойному і чесному варіанту. У ній виражено повагу до людини, яка працею здобуває собі прожиток, і презирливе, навіть жалісливе ставлення до людини, що прагне злодійством заволодіти результатами чужої праці.
У казці «Летючий корабель»,показано, що шанобливе ставлення батьків до дитини, і навпаки, молодших до старших – основа успішного вирішення життєвих проблем. Уважив молодший син незнайомого старого – і отримав винагороду; допоміг незнайомим людям – і вони йому знадобилися, кожен допоміг в потрібну хвилину. Інші казки, такі як, наприклад, «Сірко», «Телесик», «Чудові гуслі» показують дитині, як треба себе вести в різних життєвих ситуаціях, направляють його у виборі типу поведінки.
Отож народні казки, були засобом моральної орієнтації дітей у житті, допомагали батькам передавати дітям зразки суспільно схваленої поведінки і знайомити з варіантами поганого. Таким чином, значення народних казок є двояким. З одного боку, українські народні казки є найважливішими джерелами інформації для нашого дослідження про глибинні традиційні сенсах і цінності, морально-етичні орієнтири народної педагогіки, а з іншого – ми бачимо в них дієвий і досі актуальний засіб виховання дітей в сімейному середовищі.
