Золоті ворота – одне з архітектурних чудес древньої столиці України. Найстаріша києво-руська споруда, яка збереглась до наших днів. Унікальна пам’ятка древнього зодчества часів Київської Русі. Це не просто ворота – це ціла вежа, яка роками захищала столицю від ворожих нападів. Тепер вона стала символом нашої столиці.
Небесна брама для сонця
В уявленнях давніх русинів ці ворота були Небесною брамою – тією, через яку сонце, піднімаючись на світанку вгору, заходило у місто на день. Вони були величним, урочистим входом у великий Київ.
Не дарма Богдан Хмельницький, прибуваючи у столицю 1649 року, заїжджав саме через Золоті Ворота – як переможець, тріумфатор, герой України. А кияни з почестями зустрічали гетьмана та його військо.
Ідею спорудити Золоті Ворота наші князі запозичили у Візантії (з якою, до слова, змагалась Київська Русь). А Золотими їх назвали тому, що за вхід доводилось платити золотими монетами. Хоча, це лише одна із версій. Інші розповідають про оздобу із чистого золота, або символічність цього слова.
Під час археологічних розкопок під Золотими Воротами було знайдено багато скелетів людей, частин давньої зброї. Нападники запекло штурмували головну браму Києва. Та насправді нікому ніколи так і не вдалось взяти Ворота. Вороги, які наступали на Київ, могли проламатись з будь-якого іншого входу, та не з цього.
Як князь Михайлик взяв на копіє Золоті Ворота
“Намальований був там Михайло Семиліток, що виніс із Києва золоті ворота до Царя-города. Знаєте, як було лихоліттє, як Батий приходив під Київ, так був, кажуть-то, у Києві такій-то славний лицар Михаїл, що войовав “чином Божим” на невірних, – пустив стрілу із лука, так стріла із Києва та аж у Копачів долетіла. А татари стояли кошем над Стугною. От тілько що посідали обідати, тілько що татарській отаман, сівши до скам(ї, поблагославив їсти, як та стріла і встромилась йому у печеню. “Е, – каже, се ж тут є лицар сильний, не дасть він нам Києва!” Та до киян: “Оддайте, – каже, мені того лицаря, так одступлю, не руйноватиму города”.
Що тут робити? Думали-думали: “Оддаймо!” – кажуть, а Михайло Семиліток: “Не уздрите ж, – каже, – більш Золотих Воріт; прийдете завтра вранці і не уздрите”. Та сівши на коня, обернувсь назад, та й каже: “Ой, кияне, кияне, панове громада! дурна ваша рада! Якби ви мене не оддавали, поки світ сонця, вороги б Києва не достали! ” Та взяв на копіє Золоті ворота, так, як от сніп хліба святого на вила візьмеш, та й поїхав до Цареграда, ніхто й не зупинив його.
І стоять, кажуть, тиї Золоті Ворота і досі в Цареграді, і буде колись таке врем(я, що вони вернуться до Києва. Тим–то, кажуть, як хто, ідучи мимо, скаже: “Ой золоті, золоті ворота! бути вам ізнов там, де були!” – то золото так і засяє. Як же не скаже або подумає: “Ні, вже вам не бувати в Києві, то золото так померкне. Так оця історія там на стіні у Братстві і була вимальована і підпись положено”
Найвідоміша легенда про Золоті Ворота містить розповідь про князя Михайлика (Семилітка), який славився нечуваною силою. Насправді це одна з богатирських постатей українського героїко-легендарного епосу. Сьогодні легенда має десятки варіантів, адже багато років передавалась з уст в уста. Одним із перших, хто записав цю народну творчість (близько 1840 року), був Пантелеймон Куліш. Письменник надрукував її у “Записках о Южной Руси” саме у варіанті, поданому вище.
«Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті…»
Так мовиться у «Літописі руському». Будували ворота за князя Ярослава Мудрого. Саме він огородив Верхнє місто потужним муром. Мав той мур аж три брами. Та найбільш величною і пишною була саме ця – Золоті Ворота.
Ворота відкривали простір для проїзду до 7 метрів у ширину та 12 у висоту. Тобто, будь-який вантаж міг з легкістю проїхати всередині конструкції. Від воріт відходили високі земляні вали – до 15 метрів. А перед ними був широкий і глибокий рів. (Його лінію ще й зараз можна побачити перед архітектурною пам’яткою).
Будувались Золоті ворота разом із Софією Київською, а письмово вперше були згадані 1018 року у польських джерелах. А от 1240 рік надовго стер з літописів згадку про Золоті ворота. Ймовірно, під час татарської навали вони і були зруйновані. Довго стояли руїною та навіть були засипані землею.
Та з 1832 року починається реконструкція пам’ятки. А до 1500-ліття Києва Золоті Ворота повністю відбудували. Хоча, як вважають багато істориків, зовсім не так, як би це мало бути. Далеко не такий вигляд мала урочиста міська брама у час Русі.
Цікаво, що Золоті ворота мали набудовану зверху церкву. Така конструкція сповіщала всім приїжджим, що Київ – християнський град. «Віддав людей своїх і град святій, всеславній, скорій на поміч Християнам, Святій Богородиці. Їй же і церкву на Великих воротах створив в ім’я першого, градського свята Благовіщення» – говориться у «Слові про закон і благодать».
Раніше церква Благовіщення була оздоблена красивими мозаїкою і фресками. Та, на жаль, ця розкіш не дійшла до наших днів. Хоч церкву і відбудували.
У триярусному павільйоні воріт тепер розташовано однойменний музей. Він розповідає не лише історію визначної пам’ятки, а й загалом фортифікації стародавнього Києва. Та центральною частиною експозиції є фрагменти справжніх стін воріт, вік яких близько тисячі років.
Установа незвичайна тим, що роботу музейних працівників тут виконують електронні гіди. Сучасними мультимедійними засобами відтворено історію Золотих воріт та виведено на великий екран для огляду відвідувачів.
Для тих, хто зібрався в дорогу:
Місце знаходження:
Місто Київ, ріг вулиць Володимирської та Яросалавового Валу
GPS:
50.4488004° 30.5133299°
Контакти:
Тел.: (044) 278-69-19. (Музей “Золоті ворота”)
Сайт: goldengate.sophiakievska.org
Поради бувалого мандрівника:
Музей працює щодня, крім понеділка, з 10.00 до 18.00,
У зимовий період він закритий для відвідувачів.
автор Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua
фото: Юрій – 53
