Місто Чернівці – це культурний, духовний і політичний центр Буковинського краю. Так само як інші великі і древні міста, має свій особливий історичний шлях, а також сформований під впливом різних народів і національностей вигляд та шарм.
У 1780-х роках імператор Йосип II звернувся до жителів Європи, щоб ті заселяли Буковину. Народи, століттями живучи пліч-о-пліч, створили в Чернівцях неповторні вулиці і квартали, храми і будинки. Так деякі вулиці міста отримали свої назви від їх жителів. Наприклад, Вірменська, Молдавська та інші. Серед них є вулиця Руська. Її колись населяли українці-галичани, які називали себе русинами, підкреслюючи своє коріння ще з часів Київської Русі.
Серед споруд цієї вулиці особливо виділяється Свято-Миколаївська церква, правда ніяк не пов’язана що з русинами, що тут проживали. Її нетипові для української архітектури куполи, а точніше їх вежі, дали храму народну назву – «п’яна» церква, тобто, побудована нетверезими майстрами.
Миколаївська церква – один з небагатьох прикладів румунського зодчества в Чернівцях. Вона дуже нагадує церкву румунського монастиря Куртя-де-Арджеш, де ховали румунських королів. Цей храм, побудований ще в XVI столітті, вважається шедевром і найкрасивішим в Румунії.
Миколаївський собор побудували в ті часи, коли Північна Буковина входила до складу Румунського королівства. Будівництво було розпочато в 1927 році під керівництвом цілої групи іменитих румунських архітекторів, правда, через фінансову скруту, церкву закінчили тільки 1938-го року, а через рік освятили.
Крім характерних чотирьох спірально закручених куполів, закрутка яких спрямована в бік центрального купола, відмітними рисами даного стилю також є колони при вході і романські вікна, прикрашені напівколонами.
Ці купола ще називають «плачучими», про що розповідає одна легенда. Зодчі на чолі з майстром Маноле не могли почати будівництво храму, тому що все ними побудоване руйнувалося. Тоді головний архітектор змушений був живцем замурував в стіні свою улюблену дружину Анну. Зробив він це за традицією, щоб стіни споруди стояли непорушними багато століть. На відкритті храму серце зодчого стискалося від горя, а купола поступово сплелися, бачачи велике горе Маноле. Облишивши легендарне оповідання, зазначимо, що при будівництві церкви в Чернівцях, нікого в стіни не замуровували.
«П’яна» церква цікава не тільки своїм унікальним зовнішнім виглядом, але і своєю внутрішньою компоновкою. Справа в тому, що традиційно християнські храми будуються таким чином, щоб вівтар знаходився в східній частині споруди, а відповідно, вхід – на західній. Але оскільки Миколаївську церкву збудували на вже сформованій вулиці, та ще й на щільно забудованій ділянці, то вхід виявився на південній стороні. Тобто в більшості випадків, коли ми заходимо в храм, то вівтарна частина виявляється прямо перед нами, у випадку з Миколаївським храмом – в правій частині.
Ще одна особливість – це єдина культова споруда Чернівців, яку не було закрито радянською владою і де не припинялося богослужіння. Збереглося і автентичне оздоблення храму: іконостас, вітражі і начиння, створені румунськими майстрами.
Наприкінці наведемо вірш уродженця Буковини ієромонаха Пафнутія (Мусієнко), присвячене Миколаївській церкві.
П’яна церква в Чернівцях
Встав сьогодні дуже рано,
Придивився — церква п’яна!
Похилились куполи
Наче гості на столи.
На весіллях б’ють у струни
Життєрадісні румуни —
По одному із весіль
Архітектор взяв за ціль
Збудувати щось на згадку
Буковині і нащадкам.
Вийшла церква, п’ять голів,
В честь румунських королів.
Вже румуни відступили,
Українці повні сили —
Знов ся хилять куполи
На тиньковані вугли.
Хоч хилися — не хилися,
Раз прийшов, то стій, молися.
Може, випрямиш нахил
Вітром молитовних крил?
Джерело: weloveua
