Миколаївський костьол ХІХ століття називають одним із найгарніших у Києві. Він – одна з небагатьох пам’яток готичної архітектури міста. Чудернацькі химери, хижі грифони і загадкові саламандри стережуть спокій величного храму. Жахливі тварюки, знемагаючі під вантажем, покладеним на їхні спини, підтримують балкони будівлі, а глибоко у щілинах живуть маленькі ящірки. Біля високого входу стоять статуї святих, а над ним – вікно у формі готичної троянди.
В архітектурі помітно почерк Владислава Городецького – автора Будинка з химерами. Та кожна зі статуй, які разом утворюють дивовижну композицію, має своє символічне. Значення. До прикладу, грифон у давній християнській ідеології є символом пильності й сили, а образ саламандри означає прихильність до віри і правдивості.
Готика як ознака польської ментальності
Вкінці 1890-х католицька громада Києва почала клопотати про другий у місті храм для проведення своїх богослужінь. Справа увінчалась успіхом.
Костел почали зводити в останній рік ХІХ століття. Архітектурний проект, який переміг у конкурсі, належав 24-річному студенту Станіславу Воловському. (Він сам був римо-католиком). І після кількох штрихів, зроблених рукою досвідченого вже майстра Владислава Городецького, який вдосконалив креслення проекту, будівничі взялись за роботу. Цікаво, що усі проекти, які розробляли костел, були поєднанням готичного та романського. Адже „готика в контексті міста, виповненого православно-бароковими й інтернаціонально-класицистичними формами, ставала геральдичною ознакою польської ментальност”(дослідниця О.Горбик).
Готичний стиль дотримували до найдрібніших деталей. Красиві настінні розписи, кольорові вітражі та численні скульптури, дорогі люстри та розкішний вівтар. Дах був покритий Марсельською черепицею. Освятили храм у 1909 році.
«Бывший костел»
1930-ті роки виявились трагічними для Миколаївського костелу (як і для всіх інших). Страшна радянська влада не зупинялась ні перед чим. Сотні римо-католицьких священників було розстріляно. І хоч храм, звісно ж, зачинили для богослужінь, та йому ще пощастило стати приміщенням для Державного архіву. Правда, інтер’єр для нової установи майже повністю змінили. А ще розповідають, що у костьолі було спеціальне обладнання для глушіння сигналу «ворожого» радіо з Європи.
Згодом, для створення ілюзії демократичних перетворень, керівництво СССР обладнає у костелі Республіканський будинок органної та камерної музики. Так було потрібно, щоб здивувати гостей Олімпіади-80. На вказівній табличці так і зазначили «Памятник архитектуры ХІХ века. Бывш. костел». На облаштування органного залу не шкодували часу ні коштів. Замовлений у Чехії величезний орган своїм виглядом підкреслював загальний стиль інтер’єру будівлі. Зовні та всередині будівлю відреставрували, замінивши старі вітражі новими, відновивши підлогу та черепичний дах.
Храм Бога і храм Музики
Ближче до 90-х років почало потроху відновлюватись церковне життя у країні. У Миколаївському костелі все частіше почали звучати богослужбові мелодії. З 1992 року служби стали регулярними. Цікаво, що ведуться вони у різний час аж шістьма мовами, серед яких іспанська, італійська, навіть латинська.
Та і Будинку органної музики ніхто не скасовував. Тож концерти продовжувались. Тривають вони і зараз. Сьогодні це Національний будинок органної та камерної музики України. Велика концертна зала може помістити більше семиста слухачів. Славнозвісний орган розмістився аж у три поверхи. Дивовижний інструмент, складений із майже чотирьох тисяч труб. Цінні породи дерева та дорогого металу відтворюють унікальні звуки. За словами тих, хто хоч раз слухав музику Миколаївського костьолу в Києві, його орган належить до десять найкращих у Європі.
Для тих, хто зібрався в дорогу:
Місце знаходження:
Місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 77
GPS:
N 50°50’12,70” E32°39’23,20”
Контакти:
Телефон: +38 (044) 528 31 86
Сайт: www.organhall.kiev.ua
www.nicolasparish.org.ua
Поради бувалого мандрівника:
У храмі дозволено фотографувати навіть під час богослужінь. Особливих вимог щодо одягу відвідувачів немає (як то хустка для жінок), головне – пристойний вигляд.
автор Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua
