В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода британська акторка Саманта Баркс (відома також за мюзиколм «Знедолені») розповіла про те, що знала про Україну до фільму про Голодомор «Гіркі жнива» та чому «закохалася» у свою героїню.
– Ви приїхали розповісти українцям про Україну. Ця аудиторія буде найвимогливішою. Нервуєте?
– Це завжди важко, а працювати над цим фільмом однозначно було важко. Тому що це реальна історія про реальних людей. Звичайно ж, ти хочеш віддати шану цій історії – так добре, як тільки можеш, а розповідаючи її, маєш бути якомога точнішим. І, звичайно, саме це і має значення – що люди думають.
Нам пощастило проводити зйомки тут і працювати з українською знімальною групою та акторами. Я вважаю, що дуже важливо зробити все якомога автентичнішим. Адже це історія українських людей – звичайно, ти цього прагнеш, але це також і дуже страшно (дізнатися реакцію українців – ред).
– Як вам вдалося «стати українкою» для цього фільму?
– Я думаю, що героїня красиво прописана… Я думаю, що її передісторія настільки сумна, що є свого роду культурний сором – бути незаконно народженою і всі речі, з цим пов’язані. Це так красиво написано, і я просто закохалася у свою героїню, коли читала сценарій у мене з’явилася така жага, пристрасть до того, щоб зіграти її. У цьому фільмі дуже важко передбачити, яким буде розвиток подій, настільки складний сценарій.
.@radiosvoboda : З чим асоціювалась Україна до роботи над фільмом "Гіркі жнива"?
Саманта Баркс: Холодно, Київ, котлета по-київськи, сніг pic.twitter.com/FGjgebtFXu— Victoria Zhuhan (@uziaka) 22 февраля 2017 г.
– Що Ви знали про Україну до роботи над фільмом? Назвіть три асоціації.
Холодно… Київ… котлета по-київськи… і холодно, ще раз. І сніг! Я завжди так рада снігу, це неймовірно! Є стільки чудових речей в Україні, які я з захопленням для себе відкрила, бо раніше ніколи не була тут. Знаєте, ми вчимо про Україну в школі, а просто бути тут, з українськими людьми – ось найкращий спосіб дізнатися про культуру – пізнати людей.
– Я читала, що під час зйомок було важко стримати сльози. Що розчулило Вас найбільше?
– Плакали у більшу частину днів, адже там такі емоційні сцени. А перед початком фільму ми шукали інформацію, щоб (зобразити – ред.) Голодомор. Ми читали книги, в інтернеті… Але коли чуєш людські історії, людей, які у знімальній та акторській групі говорили про бабусь та дідусів або членів родини, в яких про це були історії… Це найбільш точне дослідження, яке можна провести: дивишся комусь в очі, і бачиш, як це вплинуло на них і на їхні сім’ї. Це дуже емоційно. Не можна слухати такі історії і не бути глибоко зворушеним. Фільмувати ці історії щодня, які ми чули від людей, це неймовірно емоційно.
– Що Ви хотіли би донести до українців цією стрічкою?
– Я звикла говорити з Англією чи Америкою про те, чому так важливо знати цю історію і дізнаватися – багато людей взагалі не чули про цю сторінку в історії. Мені важко говорити, що саме українці мають винести із цього фільму. Я сподіваюся лише, знаєте, що ми віддали шану цій історії і розповіли її настільки правдиво, наскільки могли.
