В Україні затишно і завжди знайдуться люди, готові допомогти.
Таку думку у своєму блозі на “Радіо Свобода” висловив письменник Андрій Любка, який нещодавно повернувся з Польщі жити в Україну.
Письменник зазначив, що Україна його надихає і в ній легко дати собі раду.
“Чому я повернувся? Відповідь проста: моя країна надихає мене. У ній я почуваюся, як риба у воді. Тут я вдома. Я знаю її вади, але не можу без неї жити. Я знаю, що своєю позицією, своєю працею змінюю її, і коли ми досягнемо нарешті результату – він буде і моїм також, у ньому буде і мій скромний вклад. Не раз повертаючись із далеких закордонних мандрів, я з тривогою дивився на кількість кілометрів до українського кордону: існував підсвідомий страх, що поломка станеться ще в зарубіжжі, і доведеться невідомо що робити, невідомо до кого звертатися. Що б там не казали, а в Україні я знаю, як дати собі раду, і навіть упевнений, що легко знайдуться люди, які захочуть мені допомогти – взяти на буксир, відлити пального, просто зупиняться поцікавитися ситуацією й почнуть дзвонити знайомим механікам”, – зазначив Любка.
Натомість письменник радить усім охочим емігрувати з України – для досвіду та нових вражень. Але згодом обов’язково повертатися додому.
“Хоч я й належу до людей, які повернулися на батьківщину, усім охочим емігрувати раджу: їдьте! Бо поки самі не спробуєте, доти й не знатимете, почім фунт емігрантського хліба. Набирайтеся досвіду, вчіть мови, заробляйте гроші і плекайте свою тугу за рідним краєм. Знаю по собі, як людині не вистачає українських страв (і як “валютою” серед емігрантів стають барбариски, гречка, квас), як вона хоче повернутися в рідне місто, як захоплено закордонним друзям розказує за столом про красу Карпат, як у неї день за днем з мрії вибудовується план про повернення “до себе” й початок власної справи вдома. Тож їдьте, але потім повертайтеся!” – написав Любка.
