Сонячне випромінювання для молодої планети було одночасно і життєдайним, і згубним. Біохіміки, схоже, зрозуміли, як природа впоралася з цією дилемою і приготувала в атмосфері поживний суп.
Побудувати повний, позбавлений протиріч сценарій самозародження життя на Землі — святий Грааль світової науки. Загалом є розуміння, що під впливом природних процесів мало поступово йти ускладнення молекул, об’єднання їх у все більш складні конструкції.
Підсумком став епохальний момент появи такої гігантської молекулярної споруди, яка не просто існує, а діє. І діє цілеспрямовано. Це, як відомо, РНК та ще більш складна ДНК. Молекули, які самі себе запрограмували на побудову собі подібних.
Вчені впевнені, що в цьому не могло не допомогти електромагнітне випромінювання – зоряне світло. Сонячний ультрафіолет, очевидно, запускав у земній атмосфері хімічні реакції, у яких створювалися та накопичувалися складні органічні молекули, відомі як «будівельні блоки життя».
Але є проблема. Те саме сонячне випромінювання мало розщеплювати воду в атмосфері, а кисень, що звільнився, діяв руйнівно: вступав у реакцію з метаном і позбавляв можливості використовувати його для виробництва нової органіки. Досі було не ясно, в яких масштабах працювали ці два протиборчі процеси.
Нещодавно дослідники з Японії змоделювали перебіг ранніх хімічних взаємодій на Землі і зрозуміли, чому процес творення переміг руйнування. У статті для Astrobiology автори розповіли, що розрахунки вказали на захисний механізм, що працював у древній атмосфері: виникаючі в ній вуглеводні та інші органічні молекули стримували поширення ультрафіолетового випромінювання, «екранували» його. У результаті дедалі менше молекул води розпадалося, отже, дедалі менше вільного кисню окислювало атмосферний метан.
Таким чином, на поверхні планети згодом осідали та нагромаджувалися ацетилен, амінокислоти та інші попередники біомолекул, які утворили шар завтовшки сотні метрів, пояснили космохіміки. Він і став «поживним супом», у якому врешті-решт «приготувалося» життя, підсумували вчені.