Астрономи визнали, що знаки на 2500-річному камені нанесені не випадковим чином, а складаються у відомі всім сузір’я — і, можливо, зображають стародавню наднову.
Неподалік Трієста (Італія), майже на кордоні зі Словенією, знаходиться кастельєра Рупінпікколо (Rupinpiccolo). “Кастельєрі” (castellieri) у перекладі з італійської означає “маленький замок”. Насправді це невелике укріплене поселення.
Такі поселення набули поширення спочатку на півострові Істрія (Хорватія), а потім на північному сході Італії. Їх поєднують у так звану кастельєрську археологічну культуру. Ким були носії цієї культури – нам невідомо.
Початок будівництва таких укріплень датують епохою ранньої бронзи (1800-1650 роки до нашої ери), а кінець – пізнім залізним віком (400-300 роки до нашої ери). Тобто ця культура існувала ще з мікенського періоду до римських завоювань. Це не надто часте явище: безліч товариств Середземномор’я зазнали колапсу на межі бронзового та залізного віків, а місцева встояла.
Кастельєрі зазвичай будували на вершинах пагорбів або навіть у горах, якщо там був гарний огляд. Серед подібних укріплених поселень на північному сході Італії Рупінпікколо — одне з тих, що добре збереглися.
«Маленький замок» розташований на вапняковому пагорбі, вершина якого обнесена стіною завтовшки три-чотири метри, але місцями досягає семи метрів. Висота стіни, що збереглася, — близько трьох метрів, хоча спочатку вона була не менше семи-восьми метрів. У поселенні розкопали значну колекцію кераміки. На думку вчених, люди жили там весь період існування кастельєрської культури — з 1800-х до 400-х років до нашої ери.
Під час розкопок у Рупінпікколо археологи знайшли два великі круглі камені, які мали сліди обробки: з них виточили диски діаметром близько 50 сантиметрів і завтовшки 30 сантиметрів. Один із дисків був відносно гладким, а другий — поцяткований якимись значками.
Археолог Федеріко Бернардіні (Federico Bernardini) з Університету Ка-Фоскарі (Венеція, Італія) спробував вигадати якесь логічне пояснення знакам на одному з дисків. Йому здалося, що в одному наборі вигравіюваних крапок він упізнав сузір’я Скорпіона.
Для перевірки своєї гіпотези вчений звернувся до астронома Паоло Моларо (Paolo Molaro) з Національного інституту астрофізики Італії. Результат їхньої спільної роботи представлений у статті, опублікованій у журналі Astronomische Nachrichten.
Дослідники виділили 29 гравіювань на камені, зроблених, швидше за все, однією і тією ж людиною. Гравер працював за допомогою молотка та грубого металевого зубила з наконечником шириною шість-сім міліметрів. Більшість знаків ідеально збіглися із сузір’ями Кассіопеї, Оріона, Скорпіона, а також із Плеядами.
За допомогою програми Stellarium вчені провели моделювання нічного неба, оскільки зірка Саргас під час створення гравіювання на камені для спостерігача з Рупінпікколо знаходилася не в тому місці зіркового неба, де сьогодні: зараз її просто не видно.
Моделювання показало, що так виглядали згадані сузір’я для спостерігача з пагорба Рупінпікколо приблизно в IV столітті до н. Датування робить цю карту зоряного неба найдавнішою зі знайдених на території Італії та однією з найдавніших у світі.
Вище ми сказали, що не всі з 29 знаків співпали із сузір’ями — зважаючи на п’ять знаків на звороті диска, які автори роботи вважають продовженням сузір’я Кассіопея. Іншими словами, вкрай малоймовірно, що розташування цих знаків було суто випадковим. Мало того: відхилення від справжніх позицій становлять величину порядку розміру знаків, що говорить про велику ретельність виконання.
І лише один знак вчені не змогли порівнювати з небесним тілом. На їхню думку, стародавній гравер зобразив те, що бачив він, але не можемо побачити ми, – наднову. Другий диск, який повністю повторює форму, однак не несе на собі жодних знаків, дослідники визнали символічним зображенням Сонця.
