Міжнародна група астрономів виявила гарячу планету, затягнуту хмарами з металу та скла, що відображає в космос до 80 відсотків світла.
Кожна планета має своє значення альбедо, і що воно вище, тим більше зоряного світла планета відбиватиме назад у космос. Приміром, геометричне альбедо Землі — лише близько 36 відсотків, тож з космосу наша планета виглядає, звичайно, не надто темною, а й не блискучою. Лідер альбедо серед планет у Сонячній системі — Венера: у неї цей показник дорівнює приблизно 70 відсоткам через щільні хмари.
Тепер міжнародна група астрономів виявила у 260 світлових роках від нашої системи небесне тіло, що відбиває 80 відсотків світла материнської зірки. Якби така екзопланета — відома як LTT9779b — існувала в Сонячній системі, вона була б порівнянна за яскравістю з Венерою — найяскравішим об’єктом нічного неба, крім Місяця.
LTT9779b у п’ять разів більша за Землю і розміром з Нептун, але здійснює повний оберт навколо материнської зірки всього за 19 годин. Оскільки вона знаходиться так близько до зірки, температура на освітленому боці планети становить 2000 градусів за Цельсієм. Тобто там занадто спекотно для утворення хмар з водяної пари, але хмари у LTT9779b таки є. Тільки складаються вони не з води, а із силікатів та металів, включаючи, наприклад, титан.
Втім, ця планета цікава не лише своїм блиском, а й розположенням. Хоча LTT9779b відноситься до газових гігантів, вона істотно менша від інших гігантів, виявлених так близько до зірок. Схоже, її атмосфера мала давно випаруватися, залишивши по собі лише голу кам’янисту серцевину. Це пояснювало б наявність у хмарах тугоплавких та порівняно важких елементів. Можливо, здуванню газової оболонки LTT9779b перешкоджають блискучі хмари, які діють як захисне дзеркало.
На думку вчених, які опублікували дослідження у журналі Astronomy & Astrophysics, відкриття такої планети можна вважати важливою віхою в історії вивчення екзопланет. Якщо раніше ближні області навколо зірок мали прізвисько «нептунових пустель» і виявлення в них дрібних газових гігантів вважалося неможливим, то тепер Всесвіт доказав нам, що це не так. Як мінімум, популяція «сатурнів, обдертих до нептунів» можлива і в таких зонах.
Альбедо планети грає винятково велику роль у її придатності до життя. Наприклад, якби Венера мала газову оболонку як у Землі, то при її високому альбедо вона могла б бути заселеною, навіть незважаючи на те, що отримує від Сонця набагато більше енергії, ніж ми.
Тобто, хоча формально Венера надто близько до своєї зірки, щоб бути віднесеною до придатної для життя зони, де-факто на ній могло б існувати життя. Якщо у екзопланет — що видно з прикладу LTT9779b — трапляються ще вищі значення альбедо, важко виключити, що серед формально надто близьких до своїх світил тіл є й заселені світи.
