Мігранти з континентальної Європи принесли хворобу Британським островам ще в бронзовому столітті.
Про середньовічні епідемії чуми – Юстиніанової та чорної смерті XIV століття – ми знаємо з історичних джерел. Причому їх свідчення вже у наш час підтверджено мікробіологічними та іншими дослідженнями. Але кілька років тому вчені виявили, що перша хвиля хвороби, викликаної бактерією Yersinia pestis, вона ж – чумна паличка, прийшла до Європи зовсім не у VI столітті нашої ери, а набагато раніше.
Аналіз ДНК людей пізнього неоліту та ранньої бронзової доби показав, що деякі з них були заражені Yersinia pestis. Щоправда, тоді чумна паличка сильно відрізнялася від тієї, що сіяла смерть у Середньовіччі. У неї були два гени.
Перший допомагає бактеріям розмножуватися в травній системі бліх і «примушує» комаху кусати всіх підряд. Другий забезпечує швидке переміщення чумної палички тканинами організму. Цю лінію вчені називають чумою пізнього неоліту та бронзового віку (Late Neolithic and Bronze Age plague).
Ранні Yersinia pestis знаходили у зразках, взятих зі стоянок від Сибіру до півдня Німеччини. Вважалося, що її принесли вихідці з Азії і десь у Центральній Європі вона «затухла», оскільки хвороба надто пішла від своїх природних (азійьких) вогнищ. Тепер у журналі Nature Communications вийшла робота вчених з Інституту Френсіса Крика (Великобританія), в якій вони представили докази поширення чуми бронзового віку на північний захід Європи.
Дослідники проаналізували зразки ДНК, витягнуті із зубів 34 людей, які жили в Британії приблизно чотири тисячі років тому. Більшість взяли з масового поховання в Сомерсеті на південному заході Англії. І лише один – з одиночного поховання, влаштованого у великому каїрні в Камбрії (північний захід Англії).
Поховання в Сомерсеті не зовсім звичайне: наприкінці неоліту та на початку бронзового віку такі масові поховання практикували вкрай рідко. На деяких кістках збереглися сліди травм, які були отримані незадовго до смерті. Традиційно археологи трактують такі поховання як результат якоїсь війни.
Серед геномів 33 осіб із цього поховання вчені виділили два, які належали підліткам, які померли у віці 10-12 років. Обидва вони були заражені чумною паличкою. Але, як ми зазначили вище, поховання — масове, влаштоване явно після трагічних подій, не пов’язаних із чумою. І з’ясувати, як важко хворіли підлітки, неможливо.
У каїрні на північному сході Англії дещо простіше: це поховання жінки, яка померла у віці 35-45 років. Похоронна атрибутика (досить великий каїрн та одиночне поховання) свідчать про високий статус жінки в місцевому суспільстві. Чи померла вона від чуми — сказати важко.
Радіовуглецеве датування обох поховань збігається — чотири тисячі років тому. Тоді до Британії з континенту мігрували носії культури дзвонових кубків. Ряд вчених припускає, що це були індоєвропейці, які в ту епоху рухалися зі Східної Європи на захід. Мабуть, окрім хвилі військових конфліктів, вони ж принесли до Британії нову для неї хворобу.
Чума пізнього неоліту та бронзового віку, на думку цілого ряду вчених, була легеневою. Тобто вона викликала сильний кашель і передавалася повітряно-краплинним шляхом. Наскільки ця хвороба була небезпечною в епоху пізнього неоліту та бронзи — достеменно не відомо.
Щоб це встановити, треба переконатися в наявності чи відсутності чумних цвинтарів того періоду. Судячи з даних нової роботи, поширювалася давня чума надзвичайно широко і досить швидко. Якщо смертей від цієї хвороби було багато, такі цвинтарі мають знайтись.
Автори роботи зазначили, що сучасні засоби аналізу ДНК дозволяють виділяти Yersinia pestis навіть із не дуже добре збережених людських зубів (за умови, звичайно, що власник зуба хворів на чуму). За припущенням учених, аналогічні дослідження зразків з інших стародавніх поховань допоможуть скласти ширшу і повнішу карту поширення першої чуми, а також зрозуміти, коли ця бактерія отримала «небезпечні» гени, завдяки яким збирала свої криваві жнива в Європі починаючи з VI століття.
