Нечистоти на вулицях та відсутність мила: 7 міфів про гігієну середньовічної Європи

1646

Саме час дізнатися, що у Темні віки робили зі вмістом нічних горщиків і чи справді європейці вважали російські лазні збоченням.

Міф 1. У Середньовіччі вміст нічних горщиків виливали з вікон

Жінка виливає вміст нічного горщика на вуличних музикантів. Зображення з книги Flushed with Pride, Wallace Reyburn (London: Pavilion Books, 1989, p. 49)

Вважається, що це була надзвичайно поширена практика. А у Франції XIII століття нібито навіть ухвалили закон, що вимагає від мешканців перед виливанням горщика крикнути тричі: «Обережно, вода!»

Ось тільки це неправда. Люди у Середньовіччі справді користувалися нічними горщиками, бо унітазів ще не винайшли. Але вони виливали їх у вигрібні ями та канави, а не на вулицю через вікно.

Звичайно, теоретично були різні диваки, які виливали нечистоти у кватирку, але їм, напевно, після цього було несолодко.

Наприклад, у містах Англії XIV століття за викидання сміття з вікна могли оштрафувати на 40 пенсів — стільки отримували багато простих трудяг на місяць. На ці гроші можна було купити кілька бочок пива, пару овець чи дорослу свиню.

Та й навряд чи жителі середньовічних міст були б у захваті від відходів людської життєдіяльності, що ллються на голову. Збереглися записи, як Томас Скотт в 1307 році справив потребу на вулиці, чим викликав обурення двох інших городян. Вони захотіли, щоб хуліган вирушив у громадську вбиральню, той почав хамити. У результаті його побили та поранили ножем.

А іншого розумника, який якось викинув зіпсовану копчену рибу з вікна, за це так побили його сусіди, що він ледве оговтався.

Як бачите, з бруднулями тоді особливо не панькалися.

Міф 2. Капелюхи з широкими полями були потрібні, щоб ними стікали нечистоти

Фрагмент банкету офіцерів цивільної гвардії Калівермена, Харлем, 1627 Картина Франса Хальса. Зображення: Wikimedia Commons

Цей міф пов’язаний із попереднім. А ще такі капелюхи нібито одягали люди середнього достатку, які ходили до середньовічних театрів і змушені юрмитися в партері. Коли лорди та леді, що лежали на балконах і у верхніх ложах, жбурляли недоїдки і шмаркали на голови черні, поли цих уборів дозволяли зберегти голову відносно чистою.

Насправді ж крислаті капелюхи зроблені таким чином з очевидною метою — для захисту від дощу та сонця. І вони були поширені у всіх культурах, а не лише в європейській.

У Середньовіччі їх найчастіше носили селяни та паломники. В останніх крислатий капелюх згодом трансформувався в капело романо, або сатурно, а також галеро — головні убори духовенства.

Крім того, їх носили військові, які теж частенько були змушені перебувати на природі в погану погоду чи спеку. Їхні головні убори згодом перетворилися на ті самі знамениті прикрашені пір’ям капелюхи мушкетерів, названі кавалерійськими.

У дворян подібні головні убори теж популярні, але не тому, що бідняки часто виливали їм на голову вміст нічних горщиків. Просто аристократи тоді вважали бліду шкіру ознакою шляхетності, а засмагу – відмінною рисою черні, що працювала в полях.

Міф 3. Ізабела I (королева Кастилії) милася всього двічі за життя

Портрет Ізабели I, пензель Хуана де Фландеса, прибл. 1500-1503 р. Королівська академія історії, Мадрид. Зображення: Wikimedia Commons

Знавці немитого Середньовіччя часто наводять приклад королеви Ізабелли I, що правила Іспанією в XV столітті. Нібито ця дамочка була настільки побожною, що вважала миття гріхом і пишалася, що купалася всього два рази в житті – при народженні та перед весіллям.

Все заради того, щоб не змивати святу воду, що потрапила на її шкіру під час хрещення.

Ось тільки це вигадка, жодних доказів просто не існує. Є тільки така легенда: якось 1491 року королева взяла в облогу місто Гранаду, маючи намір вигнати мусульман з Іспанії. І дала обітницю не митися і не переодягатися, доки місто не впаде.

На нещастя для неї, облога затяглася на вісім місяців, так що за цей час одяг Ізабелли набув малоприємного сіро-жовтуватого відтінку, якому художники дали назву ізабеллін.

Взагалі легенда досить суперечлива: історики ніяк не можуть розібратися, чиє ім’я лягло в основу назви цього кольору — королеви Ізабелли I Кастильської або інфанти Ізабелли Клари Євгенії Іспанської. Просто ходили чутки, що остання теж дала обіцянку не митися, коли в 1601 починала облогу нідерландського міста Остенде. А бойові дії взяли та й розтягнулися на три роки.

У підсумку в розповідях про немите Середньовіччя двох цих Ізабелл постійно плутають, тому чи є у цій історії хоч краплина правди, розібратися складно.

У той час взагалі часто давали дивні клятви, щоб продемонструвати стійкість і заслужити своїм мучеництвом божу милість у бою. Наприклад, деякі лицарі зарікалися на війні не їсти м’яса чи голитися, прикривали пов’язкою одне око чи принципово не користувалися вогнем, щоб зігрітися.

Але навіть якщо припустити, що легенда має реальні підстави і королева і справді дала обіцянку не митися кілька місяців — це означає, що така поведінка у звичайний час для неї була нетиповою і сприймалася як справжнє випробування. І після взяття міста вона таки почала купатися знову.

Міф 4. Мило до Європи привезли хрестоносці

Поразка хрестоносців у Газі, зображена в Chronica majora Матвія Паризького, XIII століття. Зображення: Wikimedia Commons

Можна зустріти твердження, що в Європі почали митися лише після того, як брудні хрестоносці вкрали у мусульман секрет виготовлення мила. А до того її мешканці нібито його не бачили ніколи.

Насправді ж у Європі принаймні з VI століття існували цілі гільдії миловарів. І незрозуміло, як вони примудрялися робити свою продукцію, якщо Перший хрестовий похід відбудеться лише в XI столітті.

Хрестоносці і справді привезли з Палестини рецепт мила, але цілком конкретного — з оливковою олією. Коли європейські миловари стали застосовувати оливкову олію замість тваринного жиру, їхня продукція почала краще пахнути. І забезпечені люди оцінили її. Але говорити про те, що до воєн із мусульманами європейці не користувалися милом, не правильно.

Міф 5. Європейці у середньовіччі милися раз на рік а то й рідше

Публічна лазня, ілюстрація із середньовічного манускрипта XV століття. Зображення: Wikimedia Commons

Дуже поширений міф. Проте. Лазні на той час були поширеним явищем у Європі, причому і приватні, і громадські купальні. Останні, до речі, нерідко поєднувалися з пекарнями чи кузнями — щоб заощаджувати дрова і не витрачати жар печей марно. Ось опис подібних закладів у місті Ерфурті XIII ст.

«Лазні в цьому місті принесуть вам справжнє задоволення. Красива молода дівчина добре розітре вас своїми ніжними ручками. Досвідчений цирульник поголить вас, не впустивши вам на обличчя ні крапельки поту. Гарна жінка… майстерно розчеше вам волосся. Хто ж не зірве в неї поцілунок, якщо захоче?», – «Цивілізація Середньовічного Заходу», Жак ле Гофф.

Так, лазні часто поєднувалися з борделями і там легко можна було отримати від банщиць інші послуги, окрім миття. Церква дивилася на ці дрібні грішки крізь пальці — в Англії, наприклад, єпископи стягували податки з купалень, що були на території їхньої єпархії.

Міф 6. У Середньовіччі їли руками і не знали манер

Ложка 1017 року, знайдена при археологічних розкопках Турсіаннотко у Піркалі, Фінляндія. Зображення: Wikimedia Commons

Середньовічних людей – навіть шляхетних лордів – зазвичай зображують вкрай невихованими людьми, які хапають їжу зі столу і їдять руками. Мовляв, виделки їм привезли зі Сходу лише під кінець епохи, а раніше доводилося користуватися брудними пальцями.

Насправді ж про середньовічний столовий етикет можна судити з манускрипту XV століття під назвою «Правила поведінки за столом».

«…і нехай ваші пальці будуть чистими, а нігті доглянутими.  Доторкнувшись до шматочка, не повертайте його на тарілку. Не торкайтеся до вух чи носа голими руками… Той, хто хоче пити, повинен спочатку доїсти те, що вже в роті, і нехай спочатку витре губи. Після того, як стіл прибраний, вимийте руки і випийте вина», – «Правила поведінки за столом», Манускрипт XV ст.

Як бачите, це не дуже схоже на сцену з комедії «Чорний лицар», де король накладав гостям горох тією самою рукою, якою щойно чухався і годував собаку.

Виделки дійсно з’явилися в Європі досить пізно, в 1600-х роках. До цього люди їли лише ложками і ножами, причому ніж для їжі благородний лорд носив із собою на поясі — вважалося поганим тоном заявитись на бенкет без власного ножа. І коли середньовічна аристократія розжилася вилками … їх теж спочатку носили на поясі. Ось такий кумедний звичай.

Міф 7. Вулицями міст текло стільки нечистот, що люди ходили на ходулях

Пастухи ходять на ходулях у Ланді у Франції. Картина Жана Луї Жентрака. Зображення: Wikimedia Commons

Середньовічні європейські міста, звичайно, були не такими доглянутими, як сучасні, але автори статей і книг про «похмурі темні віки» іноді передають куті меду.

Наприклад, є міф, що вуличками поселень текли потоки фекалій, гною та інших нечистот, що виливаються з вікон та дверей навколишніх будинків. І люди були змушені ходити вулицями на ходулях.

Каблуки нібито теж придумали для того, щоб пересуватися вуличками, не забруднившись.

Звучить огидно, правда? Однак зображення середньовічних мучеників на ходулях, якими зазвичай ілюструють подібні висловлювання, були трактовані не вірно.

Пристосування ці справді носили, але не міські жителі, а селяни, яким вони допомагали пересуватися вологими полями та болотами і не в’язнути. Крім того, ходулі застосовували, щоби збирати врожай з високих дерев, а також для розваг — на них влаштовувалися бої та турніри.

Пересуватися ними містами ж було необов’язково, оскільки нечистоти вулицями не текли. Було створені спеціальні канали відходів, причому закриті, щоб не смерділо. А спеціальні відповідальні особи стежили, щоб вони не переповнювалися.

Що стосується взуття на підборах, жінки іноді носили його, щоб не забруднити сукні. Ось тільки не в нечистотах, а в дощових калюжах. Пізніше моду перейняли і чоловіки, підкреслюючи за допомогою такого взуття свій статус та візуально збільшуючи ріст.



• не пропусти