7 дивних речей, у які вірили в Середньовіччі

12413

Бики з вбудованим вогнеметом, хробаки як покарання за гріхи та безсердечні відьми, які забирають у чоловіків найважливіше. 7 дуже дивних речей, у які вірили в Середньовіччі.

У гарбузі можна виростити карликову людину

Фауст та гомункул, гравюра XIX століття. Зображення: Wikimedia Commons

В античні часи такі відомі люди як Піфагор і Арістотель сформулювали доктрину під назвою “спермізм”, або “преформізм”. Згідно з нею, нові живі істоти формуються зі своїх крихітних копій, які перебувають в організмах батьків. Під час статевого акту чоловік поміщає в жінку таку копію, і та розвивається у ній. А жінка сама собою особливо і не потрібна — ну хіба що як інкубатор.

Зважаючи на те, що мікроскопи винайшли тільки в кінці XVI століття, а розглядати в них сперму вченим чоловікам спало на думку далеко пізніше, ця теорія була популярною протягом століть. І в Середньовіччі її вважали незаперечною. Оскільки все необхідне створення мініатюрної людини вже було у спермі, тодішні розумники дійшли висновку, що можна привести у світ дитину без участі матері. Ця теорія відображена у працях алхіміка Парацельса.

За ідеєю мало вийти створіння, схоже на людину, але менше за розміром — максимум до 12 дюймів (це 30 сантиметрів). Істоту називали «гомункул», і його необхідно годувати людською кров’ю.

Ось детальний рецепт:
«Візьми чоловічу сперму і залиш гнити її спершу в запечатаному гарбузі, потім у кінському шлунку на 40 днів, поки не почне там щось жити, рухатися і битися», – трактат Парацельса De natura rerum, 1537 рік.

Гарбуз для утеплення треба помістити в кінський гній. Чому? Міркував алхімік приблизно так. Діти з’являються із жінок. Жінка тепла. Коні теж теплі, тому здатні виношувати лошат. Кінський гній має температуру коня. Правда, про те, що за 40 днів він охолоне, Парацельс чомусь не подумав. Значить, гній може замінити утробу жінки. Логічно? Логічно.

Звичайно, виростити гомункула ні в кого не вийшло. Але алхіміки справді старались.

Існує бик, що випускає вогняні кишкові гази

Бонакон у «Бестіарії Нортумберленда», близько 1250-1260 років. Зображення: Public Domain

Істота з назвою “бонакон” вперше згадується в античній книзі “Природна історія” Плінія Старшого. У Середньовіччі дуже цінували грецькі та римські наукові праці, адже довіряти мудрості предків — надійніше, аніж самим розумітися.

Тому в тому, що на світі є бик, із заднього проходу якого б’є напалм, учені тогочасного розуму не засумнівалися ні на секунду.

У середньовічних бестіаріях бонакон – це азійське створіння, що виглядає точнісінько як бик. І цей парнокопитний має проблему: роги загнуті назад, тож звір за всього бажання не зможе нікого поранити. Про те, що у баранів все влаштовано так само і це анітрохи не заважає їх ефективності в бою, якось не замислилися.

Але сила бонакона не в рогах. А в тому, що він вміє «на відстані 3 акрів випускати екскременти зі свого живота, жар яких підпалює все, чого торкається. Таким чином він знищує переслідувачів своїми вогненними випарами».

Вважалося, що бонакон мешкає біля Галатії (це сучасна Туреччина). Тож, якщо будете там і побачите корову, краще не підходьте до неї ззаду.

Відьми викрадають чоловічі геніталії, щоб приручати їх

Відьми літають на мітлах. Ілюстрація з книги «Історія відьом та чарівників», 1720 рік. Зображення: Wellcome Library / Public Domain

У XV столітті німецький монах і за сумісництвом інквізитор Домініканського ордену Генріх Крамер, який також користується творчим псевдонімом Генрікус Інститор (лат. «торговець дрібницею»), написав посібник з обчислення та знищення чаклунів і чаклунів. Він називав його Malleus Maleficarum («Молот відьом»).

У цьому захопливому трактаті описані всі жахливі та хитромудрі підступи, на які спроможні прокляті відьми. Відьмаків Крамер теж згадував, але мимохіть, тому що жінки-чаклунки небезпечніші.

Річ у тому, що… відьми, які описувалися в Malleus Maleficarum, крадуть ночами у чоловіків пеніси.

Тобто не насилають причину чи безсилля, а в прямому сенсі забирають із собою, залишаючи порожнє місце. Раз — і нема. Крамер також припускав можливість того, що відьми просто роблять орган невидимим, але гіпотеза з повним викраденням здається ймовірнішою. Навіщо відьмам чоловічі геніталії? Вони тримали їх як домашніх тварин, у спеціально облаштованих гніздах, годували вівсом і скакали на них, як на конях. Крамер стверджує, що «надійні свідки» повідомляли йому, ніби в однієї відьми в коробці було 20 або 30 таких вихованців.

Втім, додає інквізитор Генріх, чаклунка, в принципі, могла змилуватися і повернути викрадене. Якось до однієї відьми звернувся чоловік і попросив віддати його орган. Вона відповіла: «Умовив. Залізь на те дерево і дістань із гнізда той, що більше сподобається». Коли задоволений селянин зійшов назад зі здобиччю, чарівниця зупинила його: «Цей не чіпай. Він парафіяльного священника і мені потрібен. Поклади на місце».

Можливо, міф виник через психічне захворювання під назвою «культуральний синдром». При цьому розладі чоловікам здається, що у них зник член, а у жінок «зникають» не тільки статеві органи, а й груди. Що тут казати? Відьми вкрали. Очевидно.

Менструація надає жінкам суперздатності

Знак зодіаку Діва, ілюстрація в XV ст. Зображення: Bibliothèque de Genève / Public Domain

Ще одна хибна думка, яка спочатку з’явилася в нотатках Плінія (цей учений явно не турбував себе перевірками теорій), а пізніше була розтиражована в середньовічних трактатах як незаперечна істина. Вона говорить, що менструація – це дуже небезпечне явище, причому не для самої жінки, яка, як відомо, «судина гріха», але й для її оточення та майна.

Так, вважалося, що жінки під час менструації можуть вбивати бджіл поглядом і в їх присутності прокисає вино. А ще гинуть посіви, плоди дерев падають на землю і гниють, ножі затупляються, дзеркала тьмяніють, слонова кістка жовтіє, а собаки отримують сказ, і їхні укуси стають отруйними.

Залізо та бронза (так, вона теж) іржавіють, і повітря наповнюється жахливими міазмами. До того ж, мурахи, побачивши дівчину в «ці дні», тікають від неї, тремтячи від страху.

А до церкви таких жінок взагалі пускати не можна, інакше чекай лиха.

Але менструація мала й плюси. Так, наприклад, вважалося, що в цей час жінки здатні відганяти грозові хмари. А частина крові, яка не залишає організм, нагрівається, згортається та біліє під впливом гарячого повітря. І перетворюється на грудне молоко. Ось.

Миші, комахи та черви народжуються з бруду

Миша в манускрипті XII ст. Зображення: British Library / Public Domain

У Середньовіччі була надзвичайно популярною «теорія самозародження». Відповідно до неї, миші, щури, жаби, змії, черв’яки, комахи та інші малоприємні тварюки не розмножувалися статевим шляхом, як усі пристойні істоти, а з’являлися самі собою з нечистот.

Вчення про народження нових живих особин з матерії, що розкладається, яке просували ще Аристотель з Плінієм, називалося «віталізм». На думку єпископа Ісидора Севільського, який жив у VII столітті, латинське слово mus (“миша”) – однокореневе зі словом humus (“перегній”).

Звісно ж, латина – це вагомий аргумент у біохімії.

Богослови Альберт Великий і Хома Аквінський розширили цю теорію, стверджуючи, що шкідники та паразити з’являються із бруду з волі диявола. До того ж, в пеклі через гниття гріхів мимоволі виникають хробаки, які гризуть грішників.

Втім, Джеральд Уельський у XII столітті засумнівався у тому, що лише нечисті створіння утворюються із землі. Зрештою, не з морського ж мулу на викинутих приливом колодах народжуються такі птахи, як білі цесарки? Це ж прямий доказ непорочного зачаття! Церковникам ідея сподобалася.

Але трохи пізніше теорія отримала продовження: якщо цесарки з’являються з мулу, отже, їхні родичі гуси теж. Тоді гуси, як і цесарки, схожі на риб, і їх можна їсти в піст.

Папі Інокентію III такий стан справ зовсім не сподобався, і він видав 1215 року указ, що гусак — птах, його в піст не можна. У бруді заводяться лише погані створіння, а добропорядні ні. Непорочне зачаття доказів не потребує, а хто засумнівається хоч в одному з вищезгаданих пунктів — буде судимий як єретик.

Вчення віталізму спростував лише Франческо Реді у 1668 році. Він здогадався покласти шматок гнилого м’яса у банку і накрити серветкою. Мухи у банці не утворилися (серветка завадила), а отже, самозародження не працює. До цього провести подібний досвід нікому на думку якось і не спадало.

Фейрі (надприродні істоти) регулярно викрадають дітей і залишають замість них підкидьків

Тролі відводять викрадену принцесу. Малюнок Джона Бауера, 1913 рік. Зображення: Google Art Project / Wikimedia Commons

У Середньовіччі виростити дитину було ще тим завданням. Певну небезпеку для малюка становили навіть його люблячі батьки, які могли застосовувати до нього найдивніші методи догляду — зрозуміло, з найкращих спонукань. Але були речі й страшніші — наприклад, фейрі. Це збірна назва різних надприродних істот: фей, ельфів, піксі, тролів та інших.

Так, у сучасних казках ці творіння досить доброзичливі. Вони звертають дівчаток у принцес, дарують їм круті карети з гарбузів та кришталеві черевички на додачу — загалом займаються всілякою благодійністю.

Але середньовічні фейрі були реально дикими та лютими. Вони тільки й чекали зручного моменту, щоб непомітно викрасти дитину, яку добрі батьки залишили всього на секунду.

У викраденні могли брати участь і відьми якісь, і сам диявол, який, як відомо, дружить з ними.

Навіщо нечиста сила займалася кіднепінгом неповнолітніх? Картина від такої дії очевидна.

Вкрадену дитину можна було з’їсти, зробити з нього слугу чи іграшку або виростити та використовувати для розмноження. Адже Фейрі люблять схрещуватися з людьми, щоб урізноманітнити генофонд.

Природно, побачивши, що малюк відсутній, батьки відразу почали шукати безвісти зниклого, а це нечисті було не потрібно. Тому передбачливі тролі залишали замість справжньої дитини заміну. Це був або якийсь ельф, що ретельно маскується під немовля, або просто зачарована колода, яка виглядала точнісінько як малюк.

Він акуратно змінює дитину на підкидька. Фрагмент картини «Легенди про святого Стефана» Мартіно ді Бартоломео, початок XV століття. Зображення: Städelsches Kunstinstitut / Wikimedia Commons

Підкидьок зазвичай незабаром помирав. І невтішні батьки думали, що їхнє маля померло з природних причин, а не було викрадене. Але міг цей монстр і вирости, перевтілившись у когось дуже хитрого і поганого. Цього не можна було допустити. І щоб оперативно виявити замаскованого під дитину троля, застосовувався комплекс методів.

Наприклад, підкидька можна було кинути у вогонь — і тоді він полетить у трубу, повернувши на місце справжньої дитини. Або просто побити — злісний монстр не витримає такого ставлення і розповість, куди поділося маля. Зрештою, можна просто розглянути його детальніше. Якщо у поганця зуби прорізалися не вчасно, або голова сильно здоровенна, або раніше встановлених термінів з’явилося волосся, а то й борода пробивається — точно троль.

Але існує й гуманніший спосіб з’ясувати, чи не підкидьок у вас. Зробіть перед ним щось неймовірно дурне, щоб навіть у столітнього гобліна щелепа відвисла. Наприклад, почніть їсти кашу туфель.

Шокований від такого видовища троль не витримає і скаже щось на кшталт «Ти чого, мамо? Зовсім дах поїхав?»

Може дитина ляпнути щось таке? Ні. Позбутися його! Втім, необов’язково, щоб немовля заговорило — достатньо й того, щоб воно засміялося. Адже діти самі собою цього не роблять — тільки якщо вони не гобліни.

Віра в підкидьків була поширена століттями по всій Європі. Історики вважають, що вона допомагала батькам пережити смерть дитини. Вони були впевнені, що справжнє маля живе в країні фей, а померла лише підкинута лялька.

Бувають одноногі та собакоголові люди

Ксилографія 1493 з «Нюрнберзьких хронік». Зображення: Public Domain

Швидше за все, почувши слово «монопод» ви подумаєте про підставку для камери. Але в Середньовіччі цей термін означав зовсім інше.

У той час вірили, що десь в Індії чи Ефіопії живуть люди, які мають лише одну, але дуже велику ногу. Їх абсолютно серйозно описував архієпископ Ісидор Севільський у трактаті Etymologiae.

Він згадував, що ці створіння неймовірно швидкі, мабуть, стрибати на одній нозі легше, ніж бігти на двох. Крім того, Ісидор наводить їхню грецьку назву: σκιαπόδες — «тененогі». Коли монопод, або сціопод, як їх ще називали, втомиться, він лягає на спину, а ступнею прикривається від сонця.

Як він після відпочинку вставав із одною ногою, архієпископ забув описати.

Місіонер Джованні де Маріньоллі, який побував у XIV столітті в Індії, заявив, що з одноногими людьми мандрівники здалеку плутали індусів із традиційними парасольками від сонця, але це мало кого переконало.

Ще один міфічний народ, який нібито населяв усю Азію, — кінокефали, або псоглавці. Це люди із головами собак. Енциклопедист XIII століття Вінсент де Бове, який служив при дворі короля Людовіка IX, присягався і божився, що собакоголові племена існують – це відомо з «надійних» джерел. Пізніше про них згадував Марко Поло, називаючи кінокефалів «жорстокими, як великі мастифи».

Є ймовірність, що міф про псоглавців з’явився, коли європейці вперше побачили зображення та статуї єгипетського бога Анубіса. Ще один варіант: якісь купці або мандрівники зустріли східні племена, що носили головні убори, що нагадують собачу голову або зроблені із собачої вовни. А потім якийсь чернець щось не так записав, і пішло-поїхало.



• не пропусти