Окрім активного відпочинку, який зараз є проблематичним, читання книжок завжди було і залишається найприємніше заняття у зимовий час. Тож мерщій пориньмо у чарівний, магічний та казковий світ пригод, який створили для нас автори цих захопливих історій!
Василь Махно. З голосних і приголосних: енциклопедичний словник імен, міст, птахів, рослин та усякої всячини. – К.: Yakaboo Publishing, 2023
Відомо, що назвати будь-яку річ у цьому світі – означає привласнити її назавжди. Автор цієї книжки хоч сповідує таку саму естетику, намагаючись по-свій переписати історію реальності. Точніше, її сприйняття. Наразі «З голосних і приголосних: енциклопедичний словник імен, міст, птахів, рослин та усякої всячини» Василя Махна – це суто «літературна» ревізія особистісних цінностей, якою з нами ділиться автор. Бачення світу, себе, світу в собі, себе в світі. Ну, або в чтиві, яке цей процес все життя супроводжує. Особливо на чужині, де автор віддавна проживає. «Протягом багатьох років письменник не тільки пише, але й читає, – підтверджує він у передмові. – Навіть, не так – спочатку він читає, а згодом починає писати. Читання і писання співіснують як тотожні процеси, між якими існує взаємозв’язок і суперечності. З часом, коли ти здатен відрізнити небесне письмо від приземленого, вловити музику поетичного синтаксису, збагнути простоту і складність вічних питань, саме тоді твоє читання, за умови, якщо ти письменник, уже виходить на постійне протистояння «твого» і «чужого». Задум нагадує аналогічну «Абетку» Чеслава Мілоша і «Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича. Хай там як, але видавці так само нагадують, що закладений Борхесом принцип діалогу культур, у цій книжці розгортається з арифметичною прогресією, бо тут ви зустрінетеся з Маланюком і Свідзінським, Аґноном і Борхесом, Модіяльні та Никифором, Стравінським та Пяртом, слоном Абуль Аббасом і білими чаплями, Віднем та Пітсбурґом. Мовляв, у будь-яких енциклопедіях час спресовано, і тут так само.
Денис Зільбер. Розмова про ілюстрацію в піжамі та з філіжанкою кави. – К.: ArtHuss, 2023
«Якщо моя книга, дорогі читачі, здасться вам занадто веселою і легковажною, на фоні щоденного нескінченного кошмару за вікном, то майте, будь ласка, на увазі, що вона була написана задовго до повномасштабної війни, – починає автор цього видання свою розмову. – Ця книга написана іншим мною. Якби я писав її зараз, то, скоріш за все, і тон був би іншим, і, чесно кажучи, навряд чи зміг би її написати, сама думка про написання книги не прийшла б мені в голову». Хай там як, але будь-яка хороша книжка – а саме такою є «Розмова про ілюстрацію в піжамі та з філіжанкою кави» Дениса Зільбера – створює відповідний настрій у ці нелегкі часи, а це набагато важливіші, аніж її «невідповідне» часові наповнення. Тим паче, що автор ставиться до своєї справи серйозно. «Говорячи про емоційний вплив ілюстрації на глядача, до цього моменту я свідомо оминав розмову про конкретні емоції, – зауважує він. – Ілюстрація, як ми вже знаємо, – це один із видів сторітелінгу, одна з його іпостасей, і тому, як немає й не може бути обмежень у самої історії, так нема й не може бути обмежень у її візуальному вираженні, у цьому випадку в ілюстрації». Тож що таке ілюстрація? Як відрізнити хорошу ілюстрацію від поганої? Чи потрібен ілюстратору сторітелінг та, як розвивати власний стиль? За що Гарун ар-Рашид відрубав голову Джафару та чому Джеймс Бонд не носить рожевий камзол? Який зв’язок між палітрою старих майстрів та термоядерним синтезом? І кінець кінцем, чому професія ілюстратора – це найкраща професія у світі? На ці та багато інших питань відповість вам ця книжка, яка покликана все ж таки викликати позитивні емоції.
Уляна Письменна. Бюро винаходів Цукінька. – Чернівці: Чорні вівці, 2023
За сюжетом цієї незвичайної історії, Бюро хом’яка Цукінька приймає замовлення на різноманітні винаходи: льодову машину для кольорової ковзанки, повітряний перевіз, сироплавильний казан, співучий водопарк, ліфтове метро… Іноді може видатися, що приборкати тісто, як у цій книжці, набагато легше, аніж здолати зневіру чи безнадію, але це не зовсім так. В обох випадках треба докласти чимало зусиль в галузі не лише твердої людської волі, але й м’якої та пухнастої вдачі, як-от у книжці Уляни Письменної «Бюро винаходів Цукінька». Тож за всі часи, коли зневіра і розчарування, як у попередніх книжках, брала гору в повсякденному житті, його справжні поціновувачі зверталися до більш позитивних речей, які надихали та наснажували. Наприклад, читання книжок на кшталт цієї, в якій затишний світ казкових історій, схожих, ясна річ, на людське буденне життя, але набагато краще, цікавіше та душевніше – допомагало жити і вірити. Винаходи Цукінька та його помічників, винахідників Глека і Доремірка, а також їхня дотепність і взаємопоміч стають в нагоді мешканцям Міста Хом’яків. При цьому, як нагадує авторка, винаходи, сконструйовані Бюро винаходів, існують насправді, а отже, за допомогою пригодницького сюжету, ними можна легко зацікавити дітей. Адже інтерес до винаходів і винахідництва, пробуджений у дитинстві, підштовхне до STEM-знань, або принаймні обов’язково зіграє свою корисну роль у майбутньому дитини. Тож варто зазирнути за лаштунки цих казкових історій, щоби й собі дізнатися про винахідливого хом’яка та його добрих помічників.
Діана Олт. Рецепти з аніме. Їжа ваших улюблених персонажів: від бенто до якісоби. – К.: Mal’opus, 2023
Історії книговидання добре відома традиція публікувати рецепти страв з меню улюблених героїв. Свого часу вже побачили світ оповіді про кулінарні подробиці з роману «Три мушкетери», кабінетні пригоди Шерлока Голмса, навіть вибагливу гастрономію школи, де вчився Гаррі Поттер з її «делікатесами» на зразок цукерок зі смаком вушної сірки. Так само книга «Рецепти з аніме. Їжа ваших улюблених персонажів: від бенто до якісоби» Діани Олт навчить готувати смачні страви, що присутні в понад 500 ваших улюблених аніме. Адже мало того, що японська анімація має блискучий дизайн, виразних персонажів і захопливі сюжети, вона ще й завжди переповнена апетитною їжею, яку художники старанно вимальовують. Наприклад, чи бажали ви колись разом з улюбленими персонажами скуштувати кольорові данґо, гарячий рамен чи пухкенькі мочі? І не вірте тому, хто каже, що разом із такою кулінарною книгою, як-от оця, не можна легко втілите ці бажання. Справді, чому ні? Таким чином, нам пропонують вирушити в гастротур популярними аніме-тайтлами, дізнатися, чим ласують улюблені персонажі та навчитися готувати ці страви вдома. Книга зокрема містить такі рецепти: «Темпура з «Клинок, який знищує демонів», місо-рамен чашу з «Наруто», рисову кашу з «Принцеса Мононоке», оніґірі з «Кошик фруктів», таякі з «Моя Академія Героїв», ханамі данґо з «Кланнад» та багато інших.
Меґґі О’Фаррелл. Таємниця снігового янгола. – К.: Час майстрів, 2023
Чи бачили ви свого янгола? Було б дивно, якщо так, бо люди їх зазвичай не бачать. Але у книжці Меґґі О’Фаррелл «Таємниця снігового янгола» стається диво. Принаймні самі янголи подейкують, що знайшлася-таки дівчинка, яка бачила й чула одного з них. Ось про це й розповідає нам авторка — про те, як Сильві створила свого янгола і як він її захищав. За сюжетом цієї неймовірної історії, одного разу героїня прокинулася із відчуттям, ніби хтось є з нею поруч у кімнаті. «Її кімнату заливало дивне світло, стіни ніби пульсували від його миготіння. Фіранки ледь-ледь поколихувалися, мов щось – а може, і хтось – щойно пройшло повз них. І чи то малювала уява дівчинки, чи в кімнаті дійсно було холодніше, ніж зазвичай? Чи то справді легка паморозь покривала камін, книжкову полицю? Тоді Сильві побачила дещо, від чого кров у її жилах захолола, а серце в грудях затріпотіло рибкою». І тоді дівчинка побачила пару величезних, білосніжних крил! У спальні Сільві був янгол, справжній сніговий янгол! Виявляється, він прийшов, аби захистити дівчинку від небезпеки. З тієї ночі все змінилося. Сільві багато думала про те, чи існують янголи? Чи, можливо, їй все просто наснилося? «Тепер Сильві знала напевне, що сніговий янгол був там, із нею, наглядав за нею, увесь цей час, як і обіцяв. Вона не забула його й знала, що він в її пам’яті назавжди. Його не можна було прикликати, наражаючи себе на небезпеку: це так не працює. Він з’являвся лише тоді, коли справді їй був потрібен, хоч вона про це й не думала. – Дякую тобі, — прошепотіла дівчинка, посилаючи свої слова кудись у небо».
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
