Чи забезпечені українські письменники правом на захист своїх літературних творів? Інтерв’ю з письменницею Вірою Валлє

231

Сьогодні в Україні існує низка болючих питань, пов’язаних із охороною і захистом авторського права та суміжних прав. Серед них – неефективна та непрозора система виплати авторского роялті (в тому числі літераторам) та високий рівень піратства  (зокрема в мережі Інтернет). Про необхідність важливих змін яскраво свідчить той факт, що Україна щороку стабільно втрачає свої позиції в міжнародних рейтингах оцінки системи інтелектуальної власності, таких як: Індекс Глобального центру інтелектуальної власності (GIPC) та Міжнародний індекс прав власності (IPRI).

По суті, чинна редакція Закону України «Про авторське право і суміжні права», прийнята в 2001 році –  малодієва на практиці. По-перше, положення цього закону досі не угоджені з відповідними нормами Цивільного кодексу України, що набув чинності ще 2004-го. По-друге, через неузгодженість окремих норм національного законодавства між собою і досі виникають численні правові колізії. По-третє, редакція закону 2001 року не врегульовує більшості нагальних проблем щодо захисту авторського права і суміжних прав, пов’язаних з використанням сучасних технологій. Наприклад, таких, як розповсюдження примірників творів та інтернет-піратство. Ратифікувавши у вересні 2014 року Угоду про асоціацію між Україною з Європейським Союзом, Україна взяла на себе зобов’язання наблизити національне законодавство до стандартів ЄС у сфері інтелектуальної власності та почала впроваджувати низку ініціатив. Але і досі проект Закону України № 10143 «Про авторське право і суміжні права», що регулює відносини, пов’язані з виникненням (набуттям) прав на об’єкти авторського права і (або) суміжних прав, зареєстрований у Верховній раді України ще 12 березня 2019 року, знаходиться у стані очікування.

Протягом усіх років незалежності Україна не мала правого механізму, який би забезпечив авторам та іншим творцям гідну винагороду за їхню творчу інтелектуальну діяльність. А відповідні гарантії, передбачені Конституцією ще в 1996 році, досі, на жаль, залишалися лише декларацією. Крім того, зважаючи на інертність дяльності судів, завантаженість суддів та високу вартість комплексу заходів, пов’язаних із веденням судових процесів, більшість правовласників  – принаймні українських письменників – відмовляються від прав на судовий захист. Це в свою чергу надає карт-бланш для подальших правопорушень з боку їх опонентів (наразі йдеться про недоброчесних видавців). Іншими словами,  українські автори, здебільшого не балувані високими гонорарами, як правило, не мають можливості найняти кваліфікованого (відповідно – дорогого) правозахисника, не завжди мають кошти для оплати судових зборів та зазвичай не мають бажання втягуватися у тривалі судові баталії із видавцями, які в різний спосіб порушують їхні авторські права. Окремим недобропорядним видавцям про це відомо, тому діяти вони продовжують по-старому, користуючись літературними творами як своїми власними та нехтучи будь-якими претензіями з боку авторів.

Про поширені в Україні проблеми правовідносин між літераторами та видавцями, а також можливості їх роз’язання веду розмову з Вірою Валлє  – українською письменницею, правозахисницею, доктором філософії у галузі економіки (PhD).

Як ви вважаєте, пані Віра, чому видавці нехтують авторським правом письменників, особливо якщо ми добре знаємо як їм болить попирання їх власних прав?

В.В. На жаль, у свідомості пересічного українця особисті інтереси нерідко превалюють над суспільними, а жага до швидкої наживи – над правом. Такий феномен називають правовим нігілізмом. З ним пов’язана не лише невтішна ситуація у царині прав інтелектальної власності, а й великі масштаби корупції в Україні та купа інших проблем, з якими нам доводиться жити. Традиція правового нігілізму підживлюється безкарністю порушників: практика застосування законодавства про авторське право залишається недорозвиненою, тому задекларовані у законі гарантії є певною абстракцією.

Ще однією причиною такої ситуації є нерозуміння видавцями законів ринкової економіки, які визначають успіх суб’єктів господарювання у довгостроковій перспективі. Мова йде про недооцінку доброчесності як важливого економічного ресурсу, який приносить прибуток.  У своїй книзі «Влада і свобода. Реквієм за Нікколо Мак’явеллі» я пояснила цей феномен на прикладі кількох історій з великого бізнесу. Гонитва за швидкими грошима ціною власної репутації – недалекоглядна стратегія, яка неминуче призводить до краху. Адже від наслідків втрати репутації в епоху індивідуальної і економічної свободи, яка невпинно зростає, не втечеш. На противагу знеособленому легкому шляху до збагачення,  доброчесність має очевидні переваги.

Окрім того, я помітила ще одну особливість у ставленні українського видавця до автора – зверхність і зневага. У зв’язку з цим мені пригадується ситуація із книговидавничою справою у середньовіччі невдовзі після винайдення друкарськкого верстату Гуттенберга. Тоді автор був позбавлений будь-яких прав на свої твори, а всі привілеї від них розподілялися між видавцями і монархом. У розвинених країнах Європи, щоправда, така монополія була скасована ще у XVIII ст. після того, як англійська королева Анна у 1708 р. кинула виклик монополізованій короною і видавцями системі охорони творів. Відтоді автор у цивілізованому світі став повноцінним суб’єктом авторського права і здобув повагу. За моїми спостереженнями цей час в Україні де-факто ще не настав. І такий стан речей свідчить про грандіозну світоглядну ваду. На жаль, наші видавці далекі від розуміння, що інтелектуальна власність – не просто модний юридичний термін, а невід’ємний атрибут цивілізованої видавничої справи.

Хто на вашу думку може стати лобістом питань дотримання авторського права в українському книжковому бізнесі?

В.В. Самі автори, адже право – це завжди боротьба того, кого скривдили. За поновлення порушеного права варто боротися, оскільки саме з боротьби народжується практика застосування норм законодавства і формується правова культура. І навпаки, пасивне споглядання за тим, як нехтується ваше право, призводить до безкарності, а значить, обумовлює нове порушення з боку всіх охочих. При чому мова йде не суто про відстоювання власних інтересів у суді, а також про нульову толерантність авторів і читачів до недоброчесних видавців.

Яким є алгоритм офіційного, передбаченого законом, відстоювання авторського права?

В.В. Після вичерпання спроби мирного урегулювання спору застосовується судова процедура. Позивач подає заяву до суду з вимогою поновити порушене право і може вимагати відшкодування матеріальних та (або) моральних збитків. Натомість, розгляд судових справ зазвичай є тривалим у часі і дорогим в адмініструванні (особливо у випадку залучення фахових адвокатів, чиї погодинні ставки сягають 200 Євро). Окрім того, не варто виключати й корупційні чинники, які є звичним явищем для українських судів.

Чи можемо ми говорити про альтернативні способи охорони або захисту?

В.В. Публічний розголос і просвітництво. Важливо відкрито говорити про ці проблеми, викривати порушників, пояснювати важливість поваги до права. Виховання правової культури – це непроста справа, тривалий процес, що вимагає терпіння і кропіткої праці. У країнах з культурою поваги до права альтернативним способом запобігання правопорушенням слугує інститут репутації. Можливо, колись він запрацює і у нас. Тоді ми матимемо потужніший за право регулятор.

Як юрист надасте практичні поради для колег – письменників?

В.В. Я б порадила розпочати з авторського договору. У ньому особливу увагу слід звернути на термін передачі видавництву виключного права на відтворення примірників твору, умови і порядок виплати винагороди авторові, а також обов’язок видавця регулярно надавати звіт про кількість проданих примірників. Окрім того, в угоді варто передбачити відповідальність видавця на невиконання або несвоєчасне виконання обов’язку щодо виплати роялті. Якщо авторське право порушене і усунути порушення мирним шляхом неможливо, доведеться перенести спір у площину судового провадження.

Ви особисто застосовували на практиці свої поради щодо запобігання порушенням прав інтелектуальної власності або захисту Вашого авторського права?

В.В. Стався зі мною один курйозний випадок, коли примірники моєї книги “Інтелектуальна власність”, право на видання якої я передала на два роки, видавництво додруковувало упродовж майже десятиліття. Цей навчальний посібник, до речі, був включений до переліку основної рекомендованої літератури з предметів, що вивчають право та економіку інтелектуальної власності, у кількох десятках вищих навчальних закладів України. Я не боролася, лише спостерігала. Але годі. Набридло толерувати нігілізм. Така практика є неприпустимою.

Чому, на вашу думку видавці з повагою ставляться до прав іноземних правовласників і нехтують правами вітчизняних?

В.В. Тому що знають що безкарно видавати перекладні твори вони не можуть, бо несприятливі наслідки будуть неминучими. Порушиш їхнє право – матимеш справу з фаховими адвокатами, а це значні фінансові й часові витрати на судові провадження й завідомо програшна справа. А ще існує синдром української меншовартості: все зарубіжне – це круто, а українське – ні. Натомість, утвердження національної ідентичності вимагає присутності якісної української книги. Більш того, Україні та її авторам є чим поділитися зі світом. Після окреслення своєї позиції під час Революції Гідності Україна заявила про себе як про державу, яка сповідує цінності свободи, а тому не може не надихати світ своєю відчайдушною боротьбою за неї, що проливається кров’ю упродовж семи років російсько-української війни, а також своєю книгою. Саме тому ми так гостро потребуємо розвитку й захисту української книги.

Якими, на Вашу думку, є перспективи виходу України з цієї кризи неповаги до авторського права і чи є вони взагалі?

В.В. Уникнути глобалізаційних процесів у галузі торгівлі у цілому та прав інтелектуальної власності зокрема Україні не вдасться. З огляду на вектор розвитку, про який Україна заявила, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, гармонізація всіх процесів відбуватиметься у цивілізованому руслі (на противагу економічному союзу наших інших сусідів – ЄврАзЕС). А це означає, що повага до людини і до права у перспективі стануть важливими чеснотами українців. Щоправда, доведеться трохи почекати, адже еволюція світогляду – складна виснажлива справа, яку варто розпочинати з наших дітей. Люстрація школи  – от наша першочергова задача. Але це вже зовсім інша тема. Збережемо її для наступної розмови.

Підготувала Юлія Валова




• не пропусти



• магазин

• новини партнерів