Пересічний гватемальський пейзаж важко назвати особливо мальовничим. Вулканічні високогір’я нераз виглядають дикими та безживними, а нижче природа мусить зносити потужне й нераз хаотичне антропогенне навантаження. Однак помилуватися в цій країні дуже навіть є чим.
Першу чатину розповіді дивіться тут
Як і повсюди в тропіках, тут буяє соками й барвами рослинне царство. Воно пробивається геть усюди – навіть на руїнах, що лишилися після численних землетрусів чи з вулканічного попелу, який не встиг до пуття охолонути. Кава, какао, папая, манго, цитрини, банани, ананаси – все це тут своє, «прямо з городу», як і десятки інших корисних рослин, незнаних нам навіть за назвами, але широко уживаних місцевими мешканцями.
Не належачи до грона високорозвинених держав, Гватемала має неабиякі досягнення у використанні енергії з відновлюваних джерел. В багатьох інших відношеннях стосунки між людиною та природою трудно назвати гармонійними. Приміром, на під’їздах до багатьох населених пунктів в лісах та яругах зустрічаються, як і деінде в Україні, стихійні сміттєзвалища. На думку гватемальських знайомих, причиною є не так бідність місцевого люду, якйого патріархальна екологічна свідомість, заховувана в епоху пластику та одноразовихупаковок. Задля справедливості зазначу, що в інших місцях ніби таке саме населення (?) виявляє зразкову турботу про стан свого довкілля.
Тут нераз можна побачити жіночок, які несуть на головах в’язанки дров або хмизу, вочевидь заготовлених їхніми чоловіками у поблизьких лісах. «Звичайно ж ні!» – відповів гід на питання про те, чи на законних підставах здійснюють вони таку діяльність. Однак, за його ж словами, великих лісозаготівельників держава нині контролює доволі ефективно, воліючи водночас не надто присікатися до бідняків, якішукають способу заробити пару кетцалівкоштом «нічийної» природи. В Україні, на жаль, доволі часто буває якраз навпаки – найбільші порушники почуваються найкраще захищеними…
Правдивою природною перлиною Гватемали є озеро Атитлан – крапля блакиті, що пролилася з небес у кальдеру велетенського стародавнього вулкану. Невелике за розміром, але доволі глибоке, в оточенні суворих гір воно створює величні, незабутньої краси панорами.
Коли западає тропічна ніч, довкола озера спалахують численні вогні. То світяться прибережні містечка: Панагачель, Сантьяго Атитлан, Сан Педро ла Лагуна, Санта КатаринаПалопо та інші. Індіанці, які становлять понад 90% їхнього населення говорять різними мовами та вбираються у відмінні навзаєм строї. Береги озера щільно забудовані крамничками, ресторанчиками, міні-готелями – до деяких таких закладів, які зависли на урвистих скелях над самісінькою водою дістатися можна лише катером або човном…
Автор Володимир Вітковський
