Наприкінці минулого року нам із дружиною пощастило побувати в далекій і дуже цікавій країні… Переважна більшість українців мало про неї знає, тому фотографічно-текстова розповідь потребує стислого інформаційного вступу.
Гватемала – країна завбільшки приблизно з Болгарію. Вона розташована біля південних кордонів Мексики, на перешийку між Тихим океаном і Карибським морем. З північного заходу на південний схід її перетинає широке пасмо Кордильєрів. Вони сягають майже висоти Альп, однак їхні вершини не часто вкриваються снігом. Зате тропічна спека істотно м’якшає на високогірному плато, яке разом із хребтами займає приблизно половину території. Можна сказати, що Гватемала є радше країною вічної весни, ніж спекотного літа.
З-поміж 29-ти вулканів діючими є лише 3-4. Сейсмічна активність дуже висока: як казали гватемальські друзі, тут кожному поколінню випадає пережити «свій» руйнівний землетрус – і добре, якщо тільки один…
З обох боків від гір до моря тягнуться рівнини, вкриті тропічними лісами. В країні багато річок та озер, з-поміж останніх найвідомішим та наймальовничішим є красень Атитлан. Гватемальці тішаться гарними краєвидами, родючими ґрунтами, чималими ресурсами корисних копалин, різноманіттям рослинного й тваринного світу. Національним символом країни став кетцаль – веселкової окраски птах завбільшки із горлицю, що мешкає в тутешніх джунглях. Його ім’ям названо також місцеву грошову одиницю, тож у розмові з гватемальцями слід пильнувати, про яких саме кетцалів їм ходить…
Довший час Гватемала залишалася малолюдною країною, однак нині кількість її мешканців сягнула майже 17 мільйонів. «Демографічний вибух» триває й у деяких регіонах уже дається взнаки перенаселеність. Офіційною мовою країни є іспанська, рідна для креолів та метисів (останні нераз можуть бути чистокровними індіанцями, які втратили мову предків та зв’язок із конкретною племінною групою). 26 місцевих індіанських народностейналежать до сім’ї майя, сукупно становлячи понад 40% населення. Вплив релігії на життя гватемальців залишається значним, переважно це католіцизм, який індіанці примудрилися «синтезувати» зі своїми традиційними віруваннями. Містян і селян приблизно порівну; в столиці країни мешкає понад 2 млн осіб, однак решта міст значно поступаються їй за цим показником.
Коли заходить мова про країни Центральної Америки українці мабуть передовсім згадують хіт П. Зіброва про «справжній рай для чоловіка». Коста-Ріка справді є найбільш «розкрученою» туристичною атракцією регіону, але… Автор американського туристичного довідника пише приміром, що в Гватемалі можна з надлишком знайти все те, що є в Коста-Ріці, але дешевше й за меншої кількості приїжджих. У на диво «збалансованому» вигляді тут представлені ледве не всі можливі принади для мандрівників: природні красоти, безліч можливостей для любителів «екстриму», численні пам’ятки різних епох та культур, доброзичливі й гостинні мешканці, своєрідна кухня (зокрема, дуже смачна кава), добре збережені у сучасному побуті традиції й звичаї…
Порівняно з іншими регіонами Гватемала має на жаль і свої «мінуси». Країна залишається доволі бідною й очевидні вияви бідності почасти псують веселкові враження від природи та пам’яток. Поганий стан багатьох доріг та громадського транспорту ускладнюють переїзди країною й спричинюють прикрі, інколи довготривалі запізнення. Нераз можна знайти дуже дешевого перевізника, помешкання тощо, однак їхня дешевизна може обернутися поганою якістю послуг. Утім, цинічна «обдирайлівка» трапляється рідко й, приміром, у найпримітивнішому готелі персонал намагається зробити для вас усе можливе за наявних умов. Працівникам сервісу часто бракує професійного вишколу, проте аж ніяк не щирої доброзичливості.
Готуючись до подорожі, я нераз натрапляв у джерелах на згадки про складну криміногенну обстановку в країні, що є природним наслідком бідності, корупції та громадянської війни, яка скінчилася лише 20 років тому. Однак мандруючи Гватемалою, ми неодноразово зустрічали самодіяльні групки з 2-3 іноземців, ба навіть молодих жінок, які подорожували самотою, й то не лише наїждженими шляхами. Зрештою зробив висновок: якщо оминати певні місця й дотримуватися нескладних правил безпеки, ймовірність контакту з місцевим злочинним світом можна легко звести до мінімуму. Натомість спілкування зі звичайними гватемальцями приносить масу позитивних емоцій.
Українцеві для відвідання Гватемали не потрібна віза – «тризубий» паспорт тут приймають без жодних обтяжливих формальностей. Гортаючи готельні книги записів, кілька разів знаходив автографи земляків, однак таких небагато – подорож з України сюди важко назвати дешевою, а всюдисущі українські заробітчани знайдуть небагато можливостей в доволі бідній країні. Характерний момент: перед початком сходження на вулкан Пакайя меткий гід попросив усіх членів групи представитися й майже до кожного звернувся бодай парою привітальних слів його рідною мовою. Тільки коли я сказав «Україна» він не знайшов чим відповісти…
Отже, урядові В. Гройсмана ще слід багато попрацювати, аби мальовнича центральноамериканська країна стала доступною для більшої кількості українських мандрівників. Наразі ж пропоную здійснити невелику «заочну» подорож. Оці навмання вибрані світлини дозволять скласти перше загальне враження про Гватемалу та гватемальців.
Автор Володимир Вітковський
