Бій під Крутами: правда і вигадка

0
324

Бій біля залізничної станції Крути на даний момент є однією з найвідоміших сторінок революційних подій і Громадянської війни на території України. 29 січня традиційно українці згадують подвиг трьохсот курсантів і козаків “Вільного козацтва”. Проте, реальні обставини бою маловідомі широкому загалу. Частина дослідників, наприклад, вважає, що бій відбувся не 29-го, а 30 січня. Та й в цілому історія більш ніж цікава. Портал Знай.ua розповідає про ті страшні, але героїчні події.

Наступ червоних

З настанням 1918-го більшовики пішли в атаку на ослаблену Українську народну республіку. З нальоту зайняли Полтаву, де й організував свій штаб командувач “червоними” військами Михайло Муравйов. З півночі з Гомеля йому на допомогу йшли загони майбутнього чекіста Едуарда Берзіна. 28 січня обидві групи військ об’єдналися неподалік від залізничної станції Бахмач, а українські війська були змушені відступити під станцію Крути.

Червоні почали готуватись до широкомасштабного наступу. Всього в розпорядженні Муравйова були значні сили: 3500 солдатів, 400 моряків і 12 гармат. Крім того, підтримку їм надавав бронепоїзд ім. В. Леніна, що прибув на фронт. Муравйов не приховував, що перед ним стоїть завдання вести війну на знищення. У зверненні до своїх бійців він сказав:

“Наше бойове завдання – взяти Київ… Жаліти київських мешканців нічого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають і нас, отримають відплату. Нема чого боятися кровопускання. Якщо треба, каменя на камені не залишимо”.

У такій обстановці війська УНР під командуванням сотника Ф. Тимченка швидко виявилися деморалізованими. Бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи під командуванням сотника Гончаренка розбрівся по домівках ще 23 січня. Без нього у Тимченка залишалося всього близько 300 бійців і два бронепоїзди.

Командування військ УНР в Києві вчинило серйозну стратегічну помилку. Вважаючи, що основний удар червоні завдадуть з боку Полтави, кілька боєздатних частин перекинули туди, а станцію Крути зміцнили вкрай незначно, в основному студентами і гімназистами Помічного куреня. В результаті там розмістилося близько 500 бійців, що для оборони від повномасштабної атаки Муравйова було недостатньо.

Сотник Тимченко спробував отримати допомогу від куреня ім. Тараса Шевченка, який базувався в Ніжині. Але тут його чекало розчарування. Незадоволені політикою Центральної Ради бійці куреня (близько 800 чоловік) відмовилися виступати проти більшовиків.

“Воїни Ніжинської залоги ніколи не будуть битися збройними силами з пролетаріатом як українським, так і великоруським”, – офіційно заявили в курені, зайнявши навіть не нейтральну, а прорадянську позицію.

Відправлений з Києва курінь гайдамаків на чолі з Петлюрою застряг на станції Дарниця через саботаж і прийти на допомогу Тимченку не встиг. Стало зрозуміло, що захисникам Крут доведеться обходитися своїми силами.

Героїчна оборона

Перша хвиля наступу червоних захлинулася, адже вони нехтували найелементарнішими правилами безпеки. Лінія укріплень військ УНР під Крутами робилася наспіх, але кулемети встановити встигли. Ці кулемети і спантеличили червоноармійців на початку бою. Сотник Гончаренко згадував:

“…вранці червоні почали свій наступ в зімкнутих колонах; виглядало так, якби йшли на параді, забувши найпримітивніші засоби безпеки… Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих колонах, очевидно, були впевнені в нашій втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки червоні зблизились на відстань пострілу, ми їх вітали сильним вогнем 4 сотень і 16 кулеметів.”

Червоноармійці швидко усвідомили складність свого становища. Артилерійським вогнем українців викурити з укріплень не вдалося, рушниці почали відмовляти, бойовий дух падав. Єдиним успіхом для червоних став виведений з ладу бронепоїзд сотника Ярцева.

Опустилися вечірні сутінки, і натиск більшовиків поступово слабшав. Бійцям УНР це було на руку, адже кулеметні патрони закінчувалися, та й другий бронепоїзд був змушений тимчасово відступити. Можливо, вони змогли б протриматися ще якийсь час, але тут прийшла тривожна звістка. Курінь ім. Тараса Шевченка оголосив про повний перехід на бік більшовиків і погрожував вдарити по загонах Тимченка з тилу. У такій складній ситуації сотник прийняв рішення відступати, щоб врятувати хоча б когось із своїх хлопців.

Червоні, побачивши, що українці відступають, кинулися в атаку. Як згадував один із червоноармійців, що брали участь в тому бою:

“Червоногвардійці зрозуміли, що ворог рятується втечею. Без будь-якої команди бійці кинулися вперед. Все перемішалося, районні підрозділи переплуталися. Червоногвардійців охопив могутній порив. Люди самі стихійно вибрали головний напрямок центру ворожих окопів і залізничну станцію”.

Відступ вийшов досить невдалим. Дуже багато було поранених, надто запекло наступали червоні. Гончаренко згадував, що загальні втрати захисників станції Крути становили 10 офіцерів і близько 250 солдатів. 28 бійців були взяті в полон і розстріляні: це були юнаки, які не встигли на рятівний потяг, єдиний, що залишився на ходу. Майже всю ніч вони бродили по околицях і вийшли до залізничної станції, коли вона вже була зайнята червоними.

Шлях на Київ для більшовиків був відкритий.

Плутанина з датою

Вважається, що бій під Крутами відбувся 29 січня. Проте, є факти, які свідчать про те, що він відбувся днем ​​пізніше. Справа в тому, що велика частина українських документів про ці події була згодом знищена, а в радянській пресі того часу повідомлення про взяття Крут з’явилося 29 січня. Ось тільки чи було це повідомлення правдивим?

Є підстави вважати, що Муравйов, який не дуже добре знав географію тутешніх місць, просто переплутав станції. 29 числа була зайнята станція Плиски, про що і повідомив командуванню, але помилково назвав станцію Крутами.

Це була не остання помилка Муравйова. Наприклад, через кілька днів, коли червоні пішли в наступ на переправи через річку Супій, він помилково називав її річкою Трубіж у своїх донесеннях командуванню.

Таким чином, цілком імовірно, що бій під Крутами відбувся 30 січня 1918 року.

Історія і сучасність

Само собою, радянська історія ці події замовчувала. Навіть у 1987 році, в розпал перебудови, в енциклопедіях коротко писали, що біля станції Крути “йшли запеклі бої між радянськими частинами і військами української буржуазно-націоналістичної контрреволюції”.

Але і після розвалу СРСР мало хто цікавився тим, що трапилося в січні 1918 року насправді. Багато істориків і публіцистів захопилися героїзацією учасників тих подій, ігноруючи факти. Навіть порівнювали з відомими трьома сотнями спартанців під Фермопілами.

Так, безумовно, бійці УНР, які прийняли бій з противником, що значно переважав силою, герої. Тільки було їх не 300, а трохи більше. І основний удар прийняли на себе не тільки гімназисти, але і бійці 1-ї Української військової школи. Це важливо знати і пам’ятати саме для того, щоб вшанувати пам’ять всіх загиблих в тих страшних подіях.

Поділись


Загрузка...