Різдво — це свято, яке більшість українців називає улюбленим. Вранці 7-го січня віддавна було прийнято йти до церкви, аби віддати шану новонародженому Христу, а опісля родина знову збиралася за святковим столом.
Якщо напередодні на ньому стояло 12 пісних страв, то на Різдво можна було поласувати салом, вудженим м’ясом, ковбасами – все, від чого треба було відмовитись під час чотирьох тижнів пилипівського посту.
Спеціально до Різдва жінки випікали калач — це такий хліб із білого пшеничного борошна на молоці та яйцях. Їх випікали спеціально для дітей, які понесуть вечерю до дідусів та хресних батьків.
Окремо випікали хліб і для худоби, адже вважалось, що в цей день вона говорить із Господом. Та й взагалі ситі домашні тварини на Різдво — до удачі.
Після обіду було прийнято ходити в гості. Одружені діти вирушали до батьків, сусіди ходили один до одного. Давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати образи та бажати один одному і господарям щастя-здоров’я, довгих літ і добробуту у родині.
Сидячи у дружньому родинному колі кожен з нетерпінням чекав на колядників. Господиня ще з ранку готувала для них яблука, горіхи та солодощі. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік.
У день народження Христа категорично заборонялось працювати. Якщо хтось займався домашніми справами – ризикував накликати на себе хвороби.
А якщо хтось взяв до рук голку та нитку – міг викликати у когось з сім’ї сліпоту.
І наостанок не годилось зустрічати Різдво у повсякденному одязі – це приносить нещастя. Надто великим є це свято, щоб так легковажно його зустрічати.
