Однією з ключових особливостей шерпів, які забезпечують їм адаптацію до високогірних умов, виявився кращий контроль над циркуляцією крові.
Представники нечисленної народності шерпів вже століття мешкають в околицях Джомолунгми і служать постійними провідниками для охочих піднятися на головну вершину світу. До життя на великій висоті вони адаптовані, мабуть, краще, ніж будь-хто на Землі, включаючи інших горців, що робить шерпів об’єктами постійного інтересу вчених.
Серед цікавих загадок їх фізіології – стабільна кількість еритроцитів в крові. І у звичайних європейців, і у жителів Анд організм реагує на зниження вмісту кисню і падіння атмосферного тиску підвищенням числа еритроцитів, що дозволяє зв’язувати більше кисню з вдихуваного повітря. Однак у шерпів цього не відбувається: що на рівні моря, що на висоті в кілометри кількість еритроцитів залишається однаковою.
Цим питанням зацікавилися Джеральдіна Кло (Geraldine Clough) з Саутгемптонського університету і її колеги, що працюють в рамках програми Xtreme Everest 2 та вивчають різні аспекти життя на великих висотах. Їх стаття опублікована в журналі Experimental Physiology.
В експериментах брали участь 83 жителі низовини, а також 61 шерп, які здійснювали 11-добові підйоми на висоту базового табору (5300 метрів) по шляху до Евересту. Попередні проби крові були отримані в Лондоні (висота 50 метрів над рівнем моря) та в Катманду (1300 метрів). Виявилося, що з набором висоти кількість гемоглобіну в крові у шерпів не збільшується, проте посилювалася вазомоторна функція, забезпечуючи ефективне постачання тканин киснем.
Насправді, просте зростання числа еритроцитів має й неприємну сторону, підвищуючи в’язкість крові, що ускладнює її циркуляцію та роботу серця, а також загрожує закупоркою судин легенів. Так що однією з адаптацій шерпів виявилася здатність посилювати кровотік до потребуючих тканин і органів без підвищення вмісту гемоглобіну і неприємних побічних ефектів.
