30 квітня на Донбасі офіційно закінчилася Антитерористична операція (АТО). Замість неї стартувала Операція об’єднаних сил (ООС). Багато хто тоді сприйняв цю рокіровку скептично. Казали, що влада просто вирішила поміняти три букви в назві, а стан справ від цього не зміниться.
Пройшов майже місяць і навіть скептикам стає ясно, що це не так. OBOZREVATEL ділитися висновками зі своїми читачами.
Більше не терпимо
У перші дні операції “Л/ДНР” влаштували адові обстріл по всьому фронту. Сили ООС вичікували, хоча тоді частіше застосовувалося осторчтевшее за роки війни слово “терпіли”. Але в останні кілька тижнів в інформаційних зведеннях регулярно з’являються повідомлення про успішні удари українських бійців по позиціях ворога. Важко згадати, коли таке було в останній раз. Та й чи було взагалі.
Ось тільки кілька прикладів:
8 травня українські бійці звільнили селище Південне (Чигарі). Таким чином ворога відкинули подалі від наших передових позицій, а заодно зайшли в передмістя Горлівки. Плацдарм для звільнення міста вжк створено, хоча в “ДНР” і спробували зберегти обличчя, видавши невиразну ахінею про те, що Південне “не має ніякого стратегічного значення”.
Втім, дії окупантів говорять про зворотне. 21 травня вони атакували Південне, спробувавши вибити ВСУ з їх позицій. Безуспішно, хоча при цьому двоє наших бійців загинули, і ще дев’ять отримали поранення.
До безумовних успіхів потрібно зарахувати ліквідацію ватажка “П’ятнашки” “Мамая” та підірваний 21 травня міст на ділянці Кришталевий-Луганськ. Пізніше в прес-центрі Операції Об’єднаних сил заявили, що руйнування моста виключає і перешкоджає поставкам боєприпасів і озброєння ворогові.
Приблизно в тому ж ключі висловився і екс-ватажок “ДНР” Ігор Стрєлков. За його словами, тепер “ЛНР” будуть геть позбавлені маневру. І, судячи з фото з соцмереж, відремонтують міст не скоро.
Крім того, 21 травня волонтер Юрій Мисягін повідомив про те, що один з піхотних батальйонів ЗСУ переніс свої опорні пункти аж на два кілометри вперед. Поки що подробиць і офіційного підтвердження немає, але це тільки питання часу.
Та й знищення вогневої позиції ворога в районі селища Жолобок (Луганська область) теж безсумнівний плюс.
“Треба було щось робити. Але формально долбанути по ним з важкої (артилерії. – Ред.) ми не можемо, а інакше виколупати їх звідти складно і небезпечно нашими втратами. Тому звідкись (уявити собі навіть не можу звідки) вночі з’явилися 100-мм і 120-мм гармати і рознесли позицію з кулеметом в мотлох. І відразу після цього ніби розчинилися. Не можемо тепер ніде знайти. Не знаю, правда, скільки “орків” при цьому потрапило під роздачу. Але думаю, що мало їм там не здалося. Так що тут має стати спокійніше “, – розповів тоді OBOZREVATEL один з учасників операції на умовах анонімності.
В тому що ЗСУ продовжать в тому ж дусі сумнівів, думаю, немає ні у кого. Ось тільки цікаво, де саме.
Куди далі?
Перша мета, яка приходить на думку, це звичайно ж Горлівка, яка знаходиться під контролем терористів з 14 квітня 2014 року. За цей час окупанти уграли хімічний завод “Стирол”, який свого часу терористи погрожували підірвати, якщо ЗСУ не припинять наступ на місто.Тоді це спрацювало і ми були змушені відступити.
Зараз завод не працює, але поруч з ним залишається знаменитий “могильник”, в якому знаходяться тисячі тонн хімвідходів. Чи наважаться терористи його підірвати, якщо припече? Важко сказати. На божевільних ігіловців російські терористи не тягнуть, але виключати такого самовбивчого для всіх варіанту теж не можна.
Хоча є й інший варіант. Сили ООС можуть продовжувати оточувати Горлівку. В такому випадку наступними на черзі буде звільнення селищ Широка Балка та Озерянівка. Взяття останньої означатиме, що Горлівка виявиться фактично відрізаною від підкріплень в Донецьку. У такому випадку положення залишилися в місті бойовиків можна буде називати безвихідним. Можливо тоді місто вдасться звільнити без бою?
Які ще варіанти?
Історія з мостом показує, що українська армія цілком здатна вести підривну діяльність на окупованих територіях. Успіх однієї операції напевно надихне наших бійців на нові. Звичайно шкода, що після перемоги нам самим доведеться все відбудовувати, але з цим розберемося потім.
А поки – підриви мостів, залізниць, диверсії на складах з боєприпасами і т.д. Мета – зробити життя окупантів на Донбасі максимально дискомфортною і коротким. В такому випадку поповнювати ряди “Л/ДНР” буде все складніше, а бажаючих втекти до Росії стане ще більше.
До речі, не можна забувати про ще один “гарячий” районі, де сили ООС постійно і небезуспішно ведуть бої – район Світлодарська. Звідти рукою подати до Дебальцеве, яке по Мінським угодами повинно знаходитися під контролем України. Однак свого часу Росія вустами через своїх найманців вирішила інакше. Можливо скоро настане час, коли вдасться відновити і цю справедливість?
Поки ж можна з впевненістю говорити, що Україна перехопила ініціативу на Донбасі. Повільно, але вірно, ми повертаємо контроль над своїми територіями. А Росія може і далі відправляти “гуманітарні конвої” терористам. Їх вони не рятують.
