Починаючи з епохи cталінізму, керівництво СРСР намагалось створити найбільшу у світі армію, яка б наводила жах на усі держави. Для цього чи не уся промисловість працювала на оборону, а людське життя не мало жодної цінності.
Як із решток Радянської армії створювали українські Збройні Сили? Відповідь на це питання шукали журналісти проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK) у першій серії циклу програм про розпад СРСР.
Завданням номер один для керівної верхівки СРСР було створення найсильнішої армію у світі. Адже велике військо означало могутню імперію.
«Це реально був страх для всієї Європи і Америки. Тож зрозуміло, що промисловість СРСР працювала тільки на оборону», – розповідає підполковник ЗСУ Богдан Роневич.
У післявоєнні роки армії СРСР навіть вдавалося конкурувати з військами США. Однак такі результати дались гіркою ціною.
«Радянська армія тримала паритет з американською. Та вона була створена за зовсім іншими принципами. Наприклад, у західному світі цінувалось кожне життя, там воюють за кожного громадянина. Тоді як у Радянському союзі, починаючи з часів сталінізму, людське життя вважалося нічим», – зазначає політолог Сергій Таран.
Відтак «за радянську батьківщину» мали б воювати понад три мільйони осіб – саме стільки солдатів потребували радянські ідеологи.
«Ідеологія полягала в тому, що громадяни повинні пишатися власною армією та кордонами, величчю Росії, яка проявляється у величі держави. Тоді як на Заході люди пишаються свободами громадянина. І там величезну увагу приділяли саме розвитку медицини, легкої промисловості – те, що працює на громадянина», – розповідає Таран.
Тож військові порядки дуже чітко віддзеркалювали всю сутність Радянської імперії. Тому й не дивно, що безглуздість армійських наказів у СРСР часто межувала з очевидним ідіотизмом, як от вичистити до блиску герб за допомогою зубної щітки, або ж перефарбувати траву у яскраво-зелений колір.
«Нам на ніч ставили якісь ідіотські завдання. Наприклад, скельцями від розбитих пляшок скребти підлогу у казармі, відчищати її від бруду. Періодично черговий по частині робив обхід полку. І коли він наближався, треба було всім згасити світло і лягти, ніби ми нормально, за статутом спимо», – пригадує свою службу в армію письменник Юрій Андрухович.
Окрім того, кожен солдат, згідно статуту, мав накреслити з виворотної сторони своєї форми ідеальну рамку і вписати туди особисті дані. На це новобранці витрачали години.
«Вона повинна була бути однотипною, розміром 62 на 20 міліметрів. Її потрібно було ділити на три графи, де вказувалось прізвище, дата видачі того всього і номер військового квитка, кому воно належало», – додає письменник Тарас Прохасько.
Міліметри вирішували все. Рамки на одязі мали бути накреслені максимально точно. Інакше – покарання.
«І карали не лише одного цього солдата чи старшину, який не прослідкував. Така дрібниця могла стати причиною того, що боєготовність усієї частини оцінювали не на «4», а на «3» чи навіть «2», – розповів Тарас Прохасько.
Про армію радянської імперії на зламі двох епох розповідатимуть народний депутат України І, ІІ і IV скликань Микола Поровський та міністр оборони України (2007-2009рр) Юрій Єхануров у пост-шоу програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані».
У суботу 18 березня на ZIKу стартує шестисерійний цикл про розпад найбільшої імперії ХХ століття. До того ж, проект виходить за межі звичного формату – глобальне дослідження краху Радянського Союзу обговорюватимуть у прямому ефірі очевидці та найкращі експерти країни.
