Недавно в колеги був день народження. Після привітання шефа, квітів і теплих слів їй нагадали про традицію – іменинник має право піти з роботи після обіду. Оскільки така лафа не часто трапляється, всі за неї хапаються. Та колега не поспішала: “А можна не нині, а 23 лютого?” Усі засміялися. “Чого?” – “Бо в дитини ранок у дитсадку”. Пауза. І один із нас ніяково: “Так той-во, у нас же декомунізація…” Пані щиро: “Та ні, вони святкують Масляну”. Завіса.
На Басарабії, звідки я родом, у таких випадках кажуть: “Тиць розвиднілось”, пише gazeta.ua.
Декомунізували одне свято – День радянської армії, як з’явилося друге – російське. А нічого, що Масляна не має стосунку до України? Тут традиційно Сиропуст завершувався запустами з варениками зі сметаною і солодкою вишнівкою. Звісно, був і свій карнавал, незгірш європейського – один Бабський тиждень чого вартий. Але хто вже так святкує? Побавляться діти на ранку в російську Масляну, а батьки добрим словом згадають “день чоловіків”. Дерадянізація простує країною. Чи її привид?
За три роки зроблено багато. Закон про декомунізацію і масові перейменування з ініціативи Інституту національної пам’яті сам вартий пам’ятника. Так, не все пройшло гладко. Я не в захваті від Дніпра та Кропивницького, бо був за Січеслав і Златопіль чи бодай Лисавет. Дратує Червоноград. Але це таке. Головне, що зрушило з мертвої точки. У книгарні бачив велику мапу України з новими назвами. Неймовірно виглядає!
Ясна річ, окрім перейменувань, закон ніхто особливо не виконує. Комуністичні пам’ятники досі стоять, де їх не знищили активісти. Спокійно існують “Ленінська кузня”, завод Ілліча. Випускають “Артемівське” шампанське.
Одними з найкращих маркерів декомунізації стали поліція та військо. Перша – через реформи правоохоронних органів хоча б зовні перестала нагадувати совок. Друге – через титанічну роботу ентузіастів теж змінило однострої. Кажу, зовні, бо як змінилося внутрішньо – окрема розмова. Товариш переповідав, як збиткувалися офіцери на зборах із “хорунжого” – досить гидка історія. Тепер є пропозиція змінити однострої Національній гвардії – на зразок французької жандармерії та італійських карабінерів. Але, кажуть, тамтешні “патріоти” категорично проти.
Наші патріоти часто нагадують совків – лише з точністю до навпаки. І ті, й ті часто позбавлені смаку. Бо звідки йому взятися, як його століттями виморювали? А що перші виховані другими, то й логіка та сама. Люди з піною в роті аж кричать від ненависті до Росії, а самі користуються російським Windows і захищають російський стиль життя. Вже в нашій ненависті до РФ є щось російське. Міні-Росія вдома.
Часто з дерадянізацією і декомунізацією так і виходить: прибрати радянські традиції, змінивши їх на російські. Ну, і назвавши українськими, звісно. Правда, Національна гвардія українська? Та українська! А що залишилась за формою і змістом, як Внутрішні війська – ну то й що? Зрештою, Нацгвардія хоч назву змінила. На відміну від десантників, наприклад.
У цьому маскараді абсурду другий рік точиться дискусія щодо календаря. Раніше вона здебільшого стосувалася переходу на новий стиль у церковному житті – григоріанський чи новоюліанський. А відповідно, перенесення релігійних свят. Проте, знов-таки, наші церкви довели свою “українськість” тим, що сказали “було б незле, але люди не зрозуміють”.
Зараз на релігійну сферу махнули рукою і запропонували змінити лінійку державних свят. Тон задав той самий Інститут національної пам’яті. Його керівник Володимир В’ятрович висунув пропозицію законопроекту про скасування радянських свят, перенесення святкових днів і запровадження нових святкових днів із вихідними вкупі. Пропозиція похвальна, але є кілька зауважень.
В’ятрович пропонує скасувати перенесення вихідних після свят, відмовитися від травневих – 1, 2 й 9 Травня і 8 Березня. Натомість, зробити вихідними День народження Тараса Шевченка – 9 березня, День пам’яті та примирення – 8 травня і День сім’ї, що відзначають у другу п’ятницю вересня.
Очевидно, 9 березня – вкрай невдала дата для вихідного, бо люди святкуватимуть 8 березня. 8-го після обіду йтимуть із роботи, влаштовуватимуть застілля, бо “жіночий день”, а наступного дня відсипатимуться. Не всі, не скрізь, але ж.
Так само не дуже зрозуміло, нащо скасовувати 1 Травня, коли всі дружно їдуть на город. Ну, може, город і дача – це радянська традиція. Але День праці святкують у більшості країн Європи, він є вихідним. Не думаю, що це найкращий спосіб декомунізації – декомунізовувати те, що комуністичним не є.
Звісно, це краще, ніж зараз. І люди звикнуть. Звикли ж до Кропивницького. Але нащо звикати до такого собі, якщо можна зробити краще?
Замість 1 і 2 Травня людям потрібно дати заміну. Найкраще піти за доброю європейською традицією і зробити вихідними традиційні свята або дні пам’яті. Зокрема, День святого Миколая 19 грудня і навколовеликодні дні: Страсну п’ятницю і Поливаний понеділок, він і зараз вихідний. На Великдень сформуються чотири вихідних, що компенсує людям травневі свята. А може, заохотить і до церкви сходити.
Миколая аж криком кричить, щоб його зробили вихідним. Цього дня відкривається ялинка і починаються зимові свята. Хочеться сходити з дітьми кудись, перепочити від важкого року. Не працюється 19-го, по собі знаю. Миколая не є вихідним у Європі, хоча в половині тамтешніх країн його святкують. Але, зрештою, європейці не мають Дідів Морозів зі Снігуроньками, олів’є з новорічними гулянками під “блакитні вогники” замість Різдва. І європейці мають значно більше релігійних свят. Наприклад, вихідний на Першу Пречисту (Успіння).
Тут постає замусолена і переговорена у Facebook проблема. Тамтешні відвідувачі здебільшого підтримують скасування радянських свят. Проте є велике питання, що запроваджувати натомість. Не раз стикався з думкою, що, наприклад, Миколая – це релігійне свято, а в нас церква відділена від держави. Мовляв, християнські свята утискають нехристиян і навіть християн інших віровизнань. Отже, “хочте святкувати свої свята – беріть відпустку”. Логіка лівих лібералів зрозуміла, проте так із купелі виливають і воду, і дитя. Адже тоді 14 жовтня – День українського війська, або й 24 серпня – День Незалежності, “утискають права” тих, хто виступає проти незалежності України. Невже це причина їх скасовувати? Зрештою, Новий рік – теж християнське свято, адже відлік років ми ведемо від народження Христа.
Християнські свята у найліберальніших регіонах Європи – Скандинавії, Бенілюксі, Франції становлять абсолютну більшість. Із 10 офіційних державних свят в Україні лише три релігійні – Різдво, Великдень і Трійця. Це 30 відсотків. Тоді як у Швеції – 60 відсотків (наприклад, Богоявлення, Вшестя, Успіння та Всіх Святих), у Франції й Нідерландах – 62 відсотки (з такими екзотичними, як Святого Стефана).
Друга проблема – календар. Сяк-так змінивши лінійку свят за юліанським календарем, доведеться їх знов міняти, коли чи якщо церкви перейдуть на новий. Зараз, наприклад, немає сенсу робити вихідним 22 січня – День соборності. А в разі нового календаря це було б доцільно. Так само з Успінням. Зараз його святкують 28 серпня. Робити вихідний одразу після Дня Незалежності – немає сенсу. А за новим календарем це буде 15 серпня. На Заході це свято означає початок масових відпусток. Італійці так його й називають Ferragosto – “серпневі відпустки”.
І третя проблема – які світські свята ввести до календаря. Як писав вище, варіанти з Днем народження Шевченка і Днем сім’ї видаються не надто вдалими. Радше зробити вихідним 19 листопада – День української мови і Нестора Літописця. Чудове розташування дня і велике смислове навантаження. Або День соборності – в разі нового календаря.
Зміна свят – далеко не останній крок у дерадянізації і декомунізації країни. Досить згадати повальну русифікацію і культурного простору, і економіки. Як і у випадку з пам’ятниками, назвами вулиць чи міст, одностроями поліції та війська, це – символічні речі. Вони врізаються глибоко в підкірку. Дитина, що бавитиметься на вулиці Соборній у Дніпрі на День Миколая біля ялинки на різдвяному ярмарку, ніколи не виросте совком. Навіть якщо її батьки мають цей вірус. Як писав колись Юрій Андрухович, нас формує ландшафт, у якому живемо. На жаль, досі “наші пам’ятники нагадують злих кровожерних ідолів, а обрані нами правителі – кримінальних мерзотників”
