Група британських дослідників проаналізувала археологічні знахідки людських мізків, що збереглися, і склала архів більш ніж з чотирьох тисяч зразків. Автори також запропонували механізм, який дозволяє нервовій тканині зберігатись протягом тривалого часу.
М’які тканини на кшталт м’язів чи внутрішніх органів зберігаються у геологічному літописі набагато гірше, ніж кістки. Зазвичай процес розкладання зупиняє антропогенна консервація – муміфікація, бальзамування, заморожування. У природному середовищі це відбувається дуже рідко: такими «капсулами часу» можна назвати, наприклад, болота, де виявляли тіла мамонтів і людей, які жили понад чотири тисячі років тому. А в Альпах знаходили заморожену мумію тірольської крижаної людини з бронзового віку.
Вважається, що людський мозок після смерті починає розкладатися серед перших внутрішніх органів. Тому знахідки зразків мозку людей, що збереглися, називають унікальними або дуже рідкісними. Але група фахівців з Оксфордського університету (Великобританія) спростовує цю думку. Вчені зібрали архів більш ніж із чотирьох тисяч останків людського мозку — багато віком щонайменше 12 тисяч років. Стаття з описом зразків опублікована в журналі Proceedings of the Royal Society B.
Автори шукали в літературі свідчення про нервові тканини людини, що збереглися, аналізували загальні риси останків і середовище відкладень. Потім вони прив’язували знахідки до конкретних точок на карті, вивчали умови палеоклімату та різні типи безпеки.
Всього 4405 зразків людського головного мозку виявили у всіх частинах світу (найбільше в Європі), за винятком Антарктиди. Дослідники виділили п’ять типів консервації: зневоднення, заморожування, омилення та дублення (у кислому середовищі). П’ятий тип, як зазначили автори статті, не кодифіковано у науковій літературі — вони назвали його «невідомим».
Майже третина останків належить до цього різновиду консервації — такі муміфіковані останки знаходили на затонулих кораблях, у гробницях, дерев’яних і свинцевих трунах і навіть у відрубаних головах. Цікаво, що майже всі зразки головного мозку, що збереглися невідомим чином, — єдині м’які тканини, які залишилися від давніх людей. Це співвідноситься із загальною частотою народження консервованих м’яких тканин. М’язи і кишківник, датовані періодом від мезоліту (приблизно 9000 років до нашої ери) до XX століття, знаходили 43 рази, тоді як головний мозок набагато частіше, 3862 рази.
Найбільшу частку всіх проаналізованих останків нервової тканини становлять зневоднені — 1667 зразків. Проте механізм консервації залишається невідомим. Міцна черепна коробка може захистити вміст від повного розкладання, але останки головного мозку знаходили і в роздроблених черепах мисливців-збирачів.
Автори статті припустили, що сполуки білків та ліпідів з такими металами, як мідь або залізо, присутніми в мозку, за певних умов можуть створювати міцні молекулярні зв’язки. Подібні комплексні сполуки утворюють мінерали та стабілізують нервову тканину на тривалий час.
«Питання про те, чи ці обставини є екологічними, чи пов’язані з унікальною біохімією мозку, знаходиться в центрі уваги нашої нинішньої та майбутньої роботи. Ми знаходимо дивовижну кількість і типи стародавніх біомолекул, що збереглися в цих археологічних мізках, і цікаво вивчити все, що вони можуть розповісти про життя та смерть наших предків», — зауважила автор дослідження Олександра Л. Мортон-Хейвор.
