Вчені створили прототип ракетного двигуна, що спалює власні паливні баки

    1464

    Він називається “Уроборус-3” на честь стародавнього символу змії, що пожирає власний хвіст. Вдалося отримати тягу близько 100 ньютонів.

    Цілком ймовірно, в найближчому майбутньому з’являться ракети, що пожирають самих себе. Щоб досягти орбіти, ракета-носій повинна підняти не тільки себе і вантаж, що несе, а й паливо. Причому останнє міститься у паливних баках, розмір яких може досягати половини самої ракети. У міру витрати палива ці баки перетворюються на мертвий вантаж, оскільки їх вже не можна використовувати для розгону. Вони знижують ефективність носія і перетворюються на космічне сміття, оскільки досить часто скидаються після відпрацювання палива.

    Якщо припустити, що ракета могла спалювати відпрацьовані частини конструкції і використовувати це як паливо, можна було б звільнити потужності для доставки на орбіту ще більш важливих наукових вантажів. Таку ідею вирішили реалізувати британські інженери, які створили прототип ракетного двигуна, який «пожирає» власні паливні баки.

    Варто зазначити, що ця ідея не є новою. Вперше концепція ракети-носія була запатентована 1938 року, проте робочого прототипу так і не було створено. Кшиштоф Бздик з Університету Глазго та його колеги розробили невеликий прототип ракетного двигуна. Він недостатньо потужний, щоб відправити ракету з вантажем до космосу, але демонструє, що концепція є реальною. Розробку було представлено на науково-технічному форумі Американського інституту аеронавтики та астронавтики у Флориді 10 січня.

    Прототип двигуна отримав назву Уроборус-3 (Ouroborous-3), на честь древнього символу змії, що пожирає власний хвіст. Він спроєктований таким чином, щоб спалювати пластикову трубу в міру використання ракетного палива, що міститься в ній. Це дозволяє виробити до 1/5 всього палива, що забезпечує тягу близько 100 ньютонів – приблизно в чотири рази більше, ніж сила, яка потрібна, щоб розбити яйце.

    Зараз команда вчених працює над потужнішим прототипом, який зможе забезпечити тягу близько 1000 ньютонів. Це приблизно вшестеро менше, ніж потрібно двигуну для виведення ракети в суборбітальний простір. Для цього потрібно не тільки збільшити масштаб самої ракети, а й зробити так, щоб пластиковий бак згоряв, а пальне при цьому подавалося з постійною швидкістю. Крім того, вченим належить з’ясувати, як згоряючі частини ракети змінять її форму та вплинуть на траєкторію польоту.

    Такі двигуни зможуть не лише підвищити ефективність космічних запусків, а й допомогти зменшити кількість космічного сміття. Спалювання баків замість скидання в атмосферу може стати невеликим кроком до розв’язання цієї проблеми.