Новий аналіз показав, що тільки за останній мільйон років Земля пережила щонайменше чотири удари небесних тіл діаметром більше кілометра. Якщо ці висновки вдасться підтвердити, виявиться, що ми сильно недооцінювали рівень астероїдної загрози для нашої планети та цивілізації.
Падіння великого астероїда може бути вкрай небезпечним для життя на Землі і тим більше для нашої цивілізації. У минулому вони неодноразово викликали глобальні та локальні катастрофи. Проте оцінити частоту таких ударів непросто: геологічна активність планети та ерозія швидко стирають усі сліди. Тому вчені орієнтуються на свідчення, які є не на поверхні Землі, а на Місяці.
Він знаходиться близько і повинен отримувати приблизно ту саму кількість ударів, а їхні кратери зберігаються багато мільйонів років. Інше джерело інформації про ризики надає число та розміри навколоземних небесних тіл, які потенційно здатні зіткнутися з нашою планетою. Подібні розрахунки показують, що астероїди та комети розмірами понад кілометр падають на Землю в середньому кожні 600-700 тисяч років.
Однак нова робота, проведена вченими з Центру космічних польотів імені Годдарда NASA, дає більш лякаючі значення. За їхніми даними, лише за останній мільйон років Земля пережила щонайменше чотири удари. Доповідь про це прозвучала на 54-й Науковій конференції з Місяця та планет (LPSC), що відбулася нещодавно.
Використовуючи супутникові знімки та дані лідарного сканування, отримані з різних кутів, Джеймс Гарвін (James Garvin) та його колеги склали 3D-карти чотирьох великих кратерів з роздільною здатністю до чотирьох метрів. Потім їх проаналізували з допомогою алгоритму, розробленого для пошуку кругових структур на поверхні Марса. Система виявила сліди округлого валу, розташовані набагато далі, ніж знайдені раніше та непомічені у минулих роботах.
Усі чотири вивчені кратери виявилися набагато більшими за попередні оцінки. Наприклад, діаметр кратера Пантасма (Нікарагуа, вік близько 800 тисяч років), за новими даними, становить не 14,8 кілометра, а понад 35; кратер Жаманшин (Казахстан, 870 тисяч років) виріс від 13 до 30,4 кілометра. Ці показники свідчать, що кратери були залишені значно масивнішими небесними тілами, ніж вважалося досі.
Можливо, кратери, розглянуті Гарвіном та його співавторами, з’явилися в результаті падіння об’єктів більших, ніж кілометровий діаметр. При цьому вік найдавнішого з них становить максимум 1,05 мільйонів років. Виходить, за цей термін Земля пережила щонайменше чотири такі удари. А якщо взяти до уваги той факт, що більшість поверхні планети покрита океанами, то їх число могло досягати 10-11.
Нові оцінки радикально відрізняються від загальноприйнятих. Тому багато фахівців заявили, що для доказу потрібні серйозніші та вагоміші аргументи. Цілком можливо, що слабкі кільцеві структури, виявлені алгоритмом, — це уламки та ґрунт, відкинуті ударом і не відносяться до кратерів. Ймовірно, вони утворилися внаслідок ерозії давніх кратерів. З’ясувати це допоможуть нові дослідження — передусім польові, з вивчення складу місцевих порід.
