Лідар допоміг археологам виявити та картографувати середньовічне торгове місто, в якому можуть знаходитися мощі Миколи Чудотворця.
У графстві Кілкенні, на сході Ірландії, знаходиться цистерціанське абатство Джерпоінт. А неподалік нього — руїни, які місцеві жителі називають руїнами каплиці, в якій нібито похований Святий Миколай, праобраз Санта-Клауса (у православній традиції цього святого називають Миколою Чудотворцем).
Розташування каплиці поза абатством здалося дивним археологам з Університетського коледжу Дубліна (Ірландія). До того ж вони з’ясували, що на картах, надрукованих у 1842 році, на цьому місці вказано місто Ньютаун-Джерпоїнт. Але жодних його слідів на землі не видно.
Археологи вивчили письмові джерела і дійшли висновку, що там справді було досить велике торгове місто. Перші відомості про нього відносяться до XIII ст. Місто збудували навколо головної переправи через річку Нор. Проїзд торгових обозів мостом був платним.
Вчені досліджували місце передбачуваної міської забудови за допомогою лідара, порівняли отримані дані з історичними джерелами та склали попередню карту міста. На ній вони позначили велику кількість садиб, будівлю суду, сукняну фабрику, шкіряний завод та броварню.
Місто залишалося населеним до XVIII століття, але швидко занепало. Сталося це тому, що змінився головний торговий маршрут, і стягувати плату за проїзд мостом стало ні з кого. Сьогодні місце, де колись стояло середньовічне місто, виглядає як рівне поле — з одним винятком. На ньому все ще видно руїни церкви Святого Миколая.
За легендою Святий Миколай, був похований у місті близько 800 років тому. На його передбачуваному надгробку зображено самого святого і голови двох лицарів за кожним плечем, які, як кажуть, перенесли останки Миколая до Ірландії. І це вже не перша могила, в якій нібито поховано Санта-Клауса.
Наприкінці XI століття на візантійський престол зійшов імператор Олексій I Комнін. Імперію, яка йому дісталася, у цей момент рвали на частини одразу з усіх боків. Зі сходу на неї нападали турки-сельджуки, з півночі — печеніги, а із заходу — нормани. Все це призвело до того, що Олексій I звернувся за допомогою до папи римського Урбана II, і це стало початком епохи хрестових походів.
Але ще до приходу хрестоносців безпека мощів християнських святих нібито сильно хвилювала деяких жителів Італії. Мощі Святого Миколая перебували у Мирах Лікійських (територія сучасної Туреччини). І жителі міста Барі вирішили, що перенесення останків святого (до того ж мироточивих) до їхнього міста сприятиме процвітанню їхньої батьківщини. Приблизно така сама думка спала на думку і венеціанським купцям.
В результаті дві незалежні одна від одної експедиції вирушили до Антіохії, а по дорозі назад завернули в Мири, щоб вклонитися святим мощам. Першими встигли барійці. Вони спробували вирішити справу миром: запропонували вартовим саркофага гроші. Коли ченці відмовилися, їх просто пов’язали, розкрили саркофаг і забрали кістки, але найбільші.
Дрібні кістки (приблизно п’ята частина від усього скелета) залишилися, їх зібрали і сховали, але тут з’явилися венеціанці, що спізнилися. Під тортурами ченці розповіли купцям, де сховали мощі. В результаті останки святого попливли відразу до Барі та Венеції. В обох містах їх помістили у спеціально збудовані каплиці.
Вже у XX столітті дві дослідні групи підтвердили, що кістки з Барі та з Венеції — частини одного скелета. Але чи справді це Святий Миколай? І до чого тут Ірландія?
В Ірландії вважають, що останки Миколая зі Мири до Барі вивезли представники французької родини де Френе. Де Френе були хрестоносцями у Святій землі та землевласниками як в італійському Барі, так і в ірландському Томастауні. Згодом вони перебралися до Ірландії і, як то кажуть, перевезли мощі Святого Миколая до Ньютаун-Джерпоїнт десь у XII столітті. Чи має ця легенда історичну підставу — покажуть розкопки.
Джерело: rte.ie
