Індійські вчені виявили на Марсі тисячі слідів, залишених валунами, що падають і котяться, у вигляді ланцюжків міток і показали, що більшість з них зникає протягом декількох років. Такі сліди можна використовувати для точного визначення нещодавньої сейсмічної активності на планеті і показати, що Марс усе ще залишається живим динамічним світом, де багато геологічних процесів досі не закінчилися. Стаття про це опублікована у журналі Geophysical Research Letters.
Подібні каменепади помічені також і в інших місцях Сонячної системи, у тому числі на Місяці та навіть на кометах. Проте суттєва різниця полягає в часі, коли ці каменепади відбувалися — якщо вже на мертвих небесних тілах вони траплялися в далекому минулому, то на Марсі все це відбувається нині.
Щоб дійти такого висновку, доктор Віджаян, планетолог із Лабораторії фізичних досліджень в індійському місті Ахмадабаді, та його колеги вивчили тисячі зображень екваторіальної області Марса. Фотографії були зроблені в період з 2006 по 2020 рік камерою з високою роздільною здатністю HiRISE, встановленою на борту орбітальної марсіанської станції NASA Mars Reconnaissance Orbiter, яка дозволяє отримувати знімки роздільною здатністю 30 см на піксель з висоти 300 км над поверхнею Марса.
“Ми можемо таким чином розрізняти окремі валуни”, – пояснює доктор Віджаян.
Наукова група вручну переглядала безліч знімків та шукала характерні ланцюжкові елементи – ознаки падіння каміння на схилах ударних кратерів. Зазвичай вони залишають характерний візерунок як ялинки. Доктор Віджаян та його співробітники виявили понад 4500 таких слідів від валунів, найдовший з яких протягнувся більш ніж на два кілометри. Сумарна їхня довжина становить близько 900 км. За словами доктора Віджаяна, іноді сліди змінюють напрямок, іноді раптово розгалужуються. Такі зміни, ймовірно, свідчать, що валун розсипався на частини, а фрагменти продовжували котитися вниз схилом.
При цьому приблизно третина слідів, що вивчаються дослідниками, була відсутня на більш ранніх знімках, це і означає, що вони, мабуть, утворилися пізніше 2006 року.
Свіжі сліди обрамлені розсипами марсіанського реголіту. Індійські дослідники вважають, що ці утворення, які доктор Віджаян та його колеги назвали «викидами валунів», вилітають із ґрунту щоразу, коли валун ударяється об поверхню.
Відстежуючи ті самі сліди на зображеннях різного часу, група виявила, що викиди від валунів, як правило, залишаються видимими лише протягом приблизно чотирьох-восьми років. Дослідники зробили висновок, що вітри, що безперервно проносяться над поверхнею Марса, пересипають пил і пісок і стирають сліди. Деякі з таких слідів зникають лише за два-чотири марсіанські роки, тоді як інші можуть зберігатися понад шість марсіанських років, що передбачає різний ступінь їх вивітрювання. На Землі подібна вітрова ерозія протікає ще інтенсивніше.
Вчені помітили, що викиди від валунів, що швидко зникають, дозволяють відстежити місця, де валуни змістилися зовсім недавно. Оскільки поширеною причиною каменепадів Землі виявляється сейсмічна активність, слід припустити, що і на Марсі відбувається щось подібне. Віджаян та його співробітники підрахували, що приблизно 30% знайдених слідів валунів було зосереджено в районі западини Cerberus Fossae на Марсі. Дослідники вважають цю обставину яскраво вираженою аномалією, оскільки цей регіон охоплює лише 1% дослідженої площі.
«У навколишніх кратерах багато валунів, — каже доктор Віджаян. — У деяких із них спостерігається навіть кілька падінь в тому самому місці».
Нове свідчення геологічної активності Марса суперечить уявленням, що склалися, про те, що у нього все в минулому, вважає Інгрід Даубар, американський планетолог з Браунівського університету в Провіденсі, яка не брала участі в цих дослідженнях, але прокоментувала їх для газети The New York Times.
“Довгий час ми думали, що Марс – це холодна мертва планета”, – каже вона.
Альфред Макьюен, американський планетолог з університету Аризони і головний спеціаліст з роботи з камерою HiRISE, погоджується з тим, що геологія Cerberus Fossae, розташованого в вулканічному регіоні Фарсіс, може бути схильною до сейсмічної активності. “Ці гігантські маси щільної породи, видавленої на поверхню, створюють напруження у всій навколишній корі Марса”, – вважає доктор Макьюен.
З 2019 року посадковий модуль NASA InSight, що спеціалізується на вивченні внутрішньої будови та складу Марса та забезпечений сейсмографом, зафіксував своєю чергою сотні марсотрусів, причому два найбільші з них минулого року відбулися якраз в описуваному регіоні.
У майбутньому доктор Віджаян та його співробітники планують поширити свої дослідження також на приполярні райони Марса. Всі планетологи сподіваються, що камера HiRISE їх не підведе і продовжить свою роботу, попри те, що проєктний термін служби інструменту вже давно минув.
