Викидання, продаж і навіть умертвіння дітей протягом століть вважалося звичайним явищем. Позбуватися дітей тим чи іншим чином було дозволено батькові сімейства римським правом.
Коли батько сімейства не приймав новонароджену дитину, немовля в ту ж хвилину позбавлялося права залишитися в батьківському будинку і бути громадянином. Після цього діти могли потрапити до інших родин, які не могли мати дітей, але найчастіше вони гинули. Бувало, що батько продавав своїх дітей на усиновлення чи рабство.
Відповідно до положення, зафіксованого у 5-му ст. до н.е. у Законах 12 таблиць, батько міг тричі продавати свого сина в кабалу, після чого втрачав владу над ним. А іноді новонароджені використовувалися як відшкодування будь-яких збитків або для погашення боргу.
Крім цього, батькові сімейства дозволялося залишити дитину на вулиці у публічному місці. Відомо, що найчастіше дітей залишали біля так званої Молочної колони. І тут такі діти чи гинули, чи ставали рабами, чи були підібрані іншим сімейством.
Зазвичай батьки позбавлялися тих дітей, які народжувалися із серйозними відхиленнями. Протягом тривалого часу таке право зберігалося й у Візантії. А законодавство Юстиніана в XI столітті дозволяло продаж своїх дітей у разі бідності.
