Існують мечі, оповиті легендами, які підживлені вигаданими і реальними драматичними історіями вбивств і протистоянь.
Меч – єдина зброя, яка і в казках, і в історії залишила свій слід.
Пропонуємо познайомитися з мечами, легенди про які можуть виявитися реальністю. Хоч їхні історії досі вражають своєю неймовірністю.
Тож дійсність, чи вигадка – не знає ніхто. Та все в унікальності цієї зброї ніхто не сумнівається.
Надміцні метали і дивовижні матеріали, моторошні прокляття та релігійні міфи… – це мечі-загадки, які продовжують дивувати весь світ.
Меч у камені
У той час, як легенди про короля Артура відносять до жанру народних оповідей і міфів, є свідчення тому, що розповідь про меч в камені може виявитися реальністю.
У каплиці містечка Монтесьепі в Італії перебуває справжній меч в камені, який може стати розгадкою походження легенди про Екскалібур. Не зайвим буде згадати історію канонізації тосканського лицаря Галгал Гвідотті, який і встромив меч в камінь, показуючи Архангелу Михаїлу, що з гріхами так само складно розлучитися, як розколоти камінь мечем.
Справа в тому, що спочатку в легенді про Артура згадки про меч не було, а з’явилася вона вже після історії з тосканским лицарем. Багато хто сумнівається, що меч з італійської каплиці дійсно належав лицареві, але у тому, що він був зроблений в 12 столітті сумніватися не доводиться, тому, що цей факт був доведений дослідником Луїджі Гарласчеллі з Університету Павії в результаті радіовуглецевого аналізу.
Меч Кусанаги
Легенда про меч Кусанаги, відомого під назвою «меч у змії», розповідає про те, що його знайшли в тілі дракона з вісьмома головами, який був убитий богом грози і морів. Меч завжди вважався символом могутності й доблесті імператорів Японії і свідченням того, що японська династія має небесне походження, а саме походить від богині Сонця і має повне право на владу.
Протягом кількох століть меча ніхто не бачив, та прийнято вважати, що він знаходиться в святилищі Атсута в Нагано. Під час коронації імператора його виносять на церемонію, але оскільки він завжди загорнутий в полоьно, ніхто толком його не бачив.
У всьому світі гадають, чи існує меч насправді. У документах і в усних розповідях меч згадують, але це не є підтвердженням його існування. Наприкінці Другої світової війни, коли імператор Японії відрікся від божественного походження своєї влади, наказав все ж оберігати імператорські регалії, до яких меч і відноситься.
Дюрандаль
Вже кілька століть в скелі над каплицею Нотр-Дам в Рокамадуре (Франція) стирчить святий меч Дюрандаль, який свого часу, як стверджує легенда, встромив сюди лицар Роланд, щоб той не дістався ворогам. Більше десяти століть паломники відвідували це святе місце, поки місцева влада в 2011 році не вирізали меч з гори, і не перенесли його в музей Середньовіччя.
Тут, як й у багатьох подібних випадках, виникають сумніви з приводу оригінальності меча. Лицар Роланд – відома історична особистість. Битва, в якій він загинув, згадується в документах. А сталася вона в іншому місці, в долині Ронсенваль, і навряд, чи герой зміг би метнути меч на сотні кілометрів.
Вперше про меч заговорили монахи каплиці Рокамадура через сотні років, тоді ж і з’явилася «Пісня про Роланда». Справа в тому, що з каплиці Рональд починав свою останню подорож.
Прокляття мечів Мурамаса
Відомо, що Муромаса – японський мечник і коваль, який, за легендою, постійно благав богів, щоб вони наділили його мечі надзвичайною руйнівною силою. І боги почули майстра, і наділили його унікальної якості мечі кровожерливим демоном. З тих пір багато власників цих мечів або божеволіли, або були вбиті.
Справа в тому, що зброя постійно повинна була підживлюватися кров’ю, а якщо господар якийсь час не брав участь у битвах, то гинув сам. Тому і виникла версія про прокляття, якими були наділені мечі Мурамаса. В результаті наказом сегуна (воєначальник) Токугава Іеясу, в якого померли практично всі члени сім’ї (дід загинув від меча, а батько і сам сегун ним поранились), було заборонено використовувати мечі Мурамаса.
За легендою, дружина і прийомний син сегуна теж загинули від меча. Але, можливо, справа не в прокляттях, а в тому, що цю зброю просто часто використовували в Японії, адже вона була дуже якісною, і її масово випускали майстри школи Мурамаса протягом століть. А все, що сталося з родиною сегуна, можна вважати збігом.
Мечі Хондзе Масамуне
На відміну від кривавих мечів Мурамаса, які офіційно були заборонені в Японії, мечі мечника і коваля Масамуне вважалися національним надбанням. За легендою, коли обидва майстри змагалися, чий же меч кращий, меч Масамуне при опусканні в річку не різав нічого, не вартого смерті на своєму шляху, до чого доторкався, навіть повітря, на відміну від зброї Мурамаса.
Ще одна загадкова історія пов’язана з Масамуне. Наприкінці Другої світової війни один з мечів потрапив в руки американського солдата, сержанта Колд Бімору, і він відвіз його як сувенір на батьківщину. Але ні солдат, ні меч не були знайдені. Незважаючи на багатомільйонну вартість і велику цінність меча, колекціонерам за десятки років так і не вдалося знайти легендарний меч.
Меч Жуаєз
Легендарний меч, здатний протягом дня змінювати свій колір до тридцяти разів, належав імператору Римської імперії Карлу Великому. У сонячний день, за легендою, меч світився яскравіше сонця. З 1271 року в церемонії коронації у Франції брали участь два мечі Жуаєз, чого просто не могло бути, оскільки він унікальний, тому не можна визначити, який же з них справжній.
Меч, що знаходиться в Луврі, пережив багато змін і найстарішою його частиною вважається рукоятка, яка датується 10-11 століттями, а імператор помер в 813 році, тобто меч ніяк не міг йому належати. В Австрії в імперській скарбниці знаходиться шабля Карла Великого, яка теж претендує на те, щоб називатися Жуаєз. Але вона теж датується 10 століттям, що виключає всі припущення. Є версія, що меч належав вождю гунів Аттілу, але знавці історії відкидають і цю версію.
Меч, що належить святому Петру
Ще одна легенда, яка вимагає доказів. Цього разу це стосується меча святого Петра, яким він відсік вухо помічнику верховного жерця в Гефсиманському саду. За легендою, меч і святий Грааль були перевезені до Англії Йосипом Аримафейським. Та в 986 році він опиняється в Польщі, але чи той це був меч, не відомо. Незважаючи на сумніви, меч вважався реліквією і залишився в місті Познань. Не можна з упевненістю стверджувати, що меч належав Петру, бо за результатами аналізу зброю було виготовлено вже після смерті апостола. Екземпляр, який знаходиться в Польщі, був виготовлений в східній частині римської імперії і в часи Петра не використовувався.
Меч Уолесса
За легендою, Вільям Воллес, герой фільму «Хоробре серце», використовував шкіру вбитого ним скарбника Шотландії, Х’ю де Крессінгхема для виготовлення портупеї. Ще є згадка про те, що шкіру вбитого Уоллес пустив на попруги на сідлі. Але оскільки ці легенди розповідали англійці, які хотіли підкреслити кровожерливість Уоллеса, то не можна всьому вірити.
За іншою легендою, король Яків IV зажадав замінити піхви, рукоятку і портупею, виготовлені зі шкіри Крессінгхема, на інші, відповідні для легендарного меча матеріали. Питання про приналежність меча Воллесу теж залишається відкритим, оскільки правда загубилася в історії.
Меч Гоуцзяня
У склепі в Китаї 1965 року археологи знайшли дивовижний меч. Справа в тому, що, не дивлячись на вік, (а йому було більше двох тисяч років), на мечі не було ні іржі, ні ушкоджень, а лезо було таким гострим, що один з членів експедиції поранився. Крім цього, всіх вразило філігранне гравірування, яке не могло бути так майстерно виконане в той час. Меч став справжньою загадкою для фахівців. При дослідженні гравіювання було з’ясовано, що легендарний меч належав царю Юе і згадувався в «загубленій історії Юе». За легендою, в колекції Гоуцзяня це був єдиний чудовий і гідний меч, виготовлений силами Неба і Землі.
Чому ж меч не став підвладний часу? Мечники того часу користувалися у металургії високого рівня технологіями, в результаті чого, отримали антикорозійний сплав, з якого лезо і було виготовлене. Крім спеціальних сплавів, мечі оброблялися особливими речовинами, а піхви були повітронепроникними, що й допомогло зброї зберегти первозданний вигляд протягом двох тисячоліть.
Семизубий меч
У документі, який описує ранню історію Японії, була згадка про меч Ніхон Сьокі, що належить імператриці Дзінгу. А в кінці Другої світової війни в Японії, в святилищі Ісонокамі дзінгу (японське місто Тенрі), знайшли незвичайний меч з шістьма відгалуженнями (сьомим вважалося лезо). Час залишив свій слід на мечі, але напис, який змогли розшифрувати, свідчив, що це подарунок японському імператорові від короля Кореї. Час, коли меч Ніхон Сьокі був виготовлений, збігався зі згадками в достовірних джерелах Китаю, Японії та Кореї. Таким чином, було знайдено реальне підтвердження легенди.
Тісона
Музей в Бургосі (Іспанія) найбільше пишається одним своїм експонатом, а саме, мечем, який міг належати Ель Сіду, учаснику Реконкісти і герою Іспанії, який відстоював права і християн, і мусульман. Вороги боялися не лише самого легендарного героя, а й згадки про його меч. Про це свідчить поема «Слово про Ель Сіда». До того, як меч стали передавати з покоління в покоління в родині Фальс, маркіз отримав його з рук короля Фердинанда в 1516 році. У 1944 році зброю передали на зберігання до Музею військового мистецтва Мадрида, де він перебував наступні 60 років. Після того, як маркіз продав меч для виставки в музей Бургоса, в міністерстві культури з’явилася інформація, що він виготовлений пізніше зазначеного періоду і не міг належати Ель Сіду. Але недержавна експертиза спростувала заяву міністерства.
Ульфберхт
Мечі вікінгів Ульфберхт, що існували тисячі років, здобули славу не тільки бойовими подвигами, а й якістю сталі, яка іншим народам Європи в той час не була доступною. Низьковуглецева сталь меча з логотипом “+ ULFBERH + T” за міцністю могла зрівнятися тільки з сучасним матеріалом. Така якість стала доступною у Європі тільки в період Промислової революції. Існує версія, що таку сталь вікінги привозили з Ірану та Афганістану. Та ще досі невідомо, чи був Ульфберхт однією людиною, чи це група майстрів.
