Качинський заявляє, що з Бандерою ми у Європу не войдемо.
Представник ООН вимагає від нас заплатити усі соцвиплати на окупованих територіях.
Те, що світ ї*анувся давно і одразу на всю голову, в принципі, усім відомо.
Деякі спостерігачи (вчора мені у приватних повідомленнях це слушно зауважив міжнародний експерт з Жашківа) вважають, що ми вимушені дослуховуватись ї*анутого світу, бо ми слабкі, тож без їх грошей не протягнемо.
Але, проблемка полягає у тому, що ї*анутий світ хоче інсталювати у нас ті самі принципи, які зробили його ї*анутим і призвели до сьогоднішнього ніцого стану: зо всіма цими біженцями, Алепо, і занепаданням перед буратинкою Путіним, якого не лише Україна, а вже і Бацька має на…увазі.
І ми намагаємось ці принципи слухняно інсталювати, не тому, що у нас грошей нема, а тому, що у нас нема власних принципів.
Це – єдина і справжня причина.
Коли Україна їх інсталює, світ вже на цю фігню перехворіє (God save Tramp!), і ми знову будемо його доганяти, розібрані, знекровлені, і*ануті.
Тож, навіщо?
Але у мене є добра новина для вас:
– ще один експерт з Закарпаття пише мені, що цей рік стане роком одужання нації і розуміння нею, що у України нема і не може бути інших принципів, більш значущих, ніж власні, українські інтереси.
Вони ж мають нахабство диктувати нам, що є для нас є добрим і поганим, лише тому, що самі давно втратили почуття доброго і поганого (яке, коли працює нормально, не вітає вказівки іншим народам, як саме їм закінчувати життя історичним самогубством).
І ще тому, що поки що ми їм, за власною наївністю, це дозволяємо.
– всерйоз вважаємо, що хтось у світі дійсно краще нас знає, що нам потрібно.У принципі, ми робимо лише одну постійну помилку у зовнішних відносинах:
Але, Авдіівка показала, що наша дурість та наївність потроху відходить.
Бач, скоро взагалі почнемо гаркати та одразу ставити “радників” на місце.
І тоді – піде.
Світ, він дуже інертний: ким назовуть, до того і звикають.
25 років вони звикали, що ми – ніхто, додаток до алкаша Єльціна та плохіша Володі.
Зараз йому доводиться звикати до іншого.
Світ, звісно, опирається зміні звичок, але доведеться звикнути.
Або зникнути.
І як слушно додає Константин Савченко:
– хай краще звикають, що українці йобнуті, що з ними треба дуже ніжно, бо можуть щось комусь ухерачить з гарячой руки.
Усе, ми виплакали приречені сльози на втіху світові.
Авдіївка стала переламом. Більше немає українців-жертв.
Будемо бити, і бити сильно.
Нація скучила за старою, доброю Україною – страшною для своїх ворогів.
– Тож, вітаємо її.
Знов.
