Три з половиною тисячі років тому великий фараон Рамзес II вирішив увічнити своє ім’я, побудувавши в честь себе і своєї улюбленої дружини Нефертарі два храми. Ці храми, витесані в скелі, і до цього дня свідчать про силу любові фараона і майстерність стародавніх будівельників, які зуміли побудувати багато в чому унікальну споруду.
Абу-Сімбел не згадується в списках стародавніх чудес світу, хоча він не на багато старший пірамід. Справа в тому, що коли стали з’являтися перші подібні списки, храм був вже забутий – його практично повністю поглинула пустеля, залишивши навколишніх жителям лише легенди про джина, що охороняє щось у пісках.
У 1813 році швейцарський історик Йоганн Бургхардт, що подорожував по Нілу, в своїх мандрах дійшов до верхніх порогів Нілу і почув про храм, прихований пустелею. Цікавість узяла верх, і вже незабаром учений стояв біля входу в невеликий, всього метрів 10 висотою, печерний храм. Вхід до нього стерегли напівзасипані піском статуї, витесані в скелі. З темряви внутрішніх приміщень війнуло спертим, задушливим повітрям. Бургхардт вже хотів йти, оскільки храм не справив на нього особливого враження, як раптом побачив, що з висоти, ліворуч від маленького храму, на нього дивиться гігантська голова, увінчана короною. Поруч, напівзасипані піском, виднілися ще дві. Так було відкрито Абу-Сімбел – кам’яне диво, подароване нам Рамзесом II.
Тут, на самому півдні Єгипту, у верхів’ях Нілу, один з найвідоміших фараонів Стародавнього Єгипту спорудив храмовий комплекс – на честь себе, і своєї коханої дружини, цариці Нефертарі. Обидва храми висічені в скелі і їх “візитною карткою” стали гігантські статуї, які стоять на вході у великий храм – чотири колоса, що зображують бога-фараона. При цьому голова одного з велетнів (вага кожної Статути приблизно 1200 тонн) через кілька років після будівництва впала, і її так і не змогли підняти.
Цікава історія другого народження храмів. У 1959 році, через будівництво Асуанської греблі, виникла загроза їх затоплення. Програма з порятунку Абу-Симбела, прийнята ЮНЕСКО, стала унікальним подібним заходом – в період з 1964 по 1968 роки храми були розпиляні на величезні блоки, кожен вагою в середньому 20 тонн, і підняті на 65 метрів вище річки.